Су зам і країні Аншан
Подібно до молодого співака нехай він вклониться Через великі гори У пилу до нього нехай рушить!”
Оскільки розташування Урука й згаданих країн стало відомо завдяки археологічним розкопкам і знайденим при цьому письмовим документам, нанести на карту першу частину маршруту, а саме Урук-Сузи-Аншан не становить проблеми (мал.2). Є в поемі також опис вигляду міста Аратти:
“ . .Білі стіни Аратти стоять серед гір”.
Дипломатична місія посланця Енмеркара вимагала не тільки багаторазової подорожі до Аратти й назад, вона призвела, якщо вірити поемі, до виникнення писемності:
“Для посла слова стали важкими,
і після того, як він не зміг їх повторити, Верховний жрець Кулаби до глини доторкнувся й слово у вигляді таблички встановив До цього дня слова, поміщеного на глину, не було... ”
Цього разу протистояння закінчилося обміном, який можна назвати взаємовигідним: із Шумеру до Аратти було відправлене зерно, а з далекої гірської країни отримали, нарешті, золото, срібло й лазурит.
Однак ця історія отримала продовження. Поема за назвою “Енмеркар й Енсукушсірана” оповідає про новий виток напруженості між містами-державами. Цього разу у двобій вступили най-могутніші маги обох країн. Араттський чаклун був осоромлений месопотамською відьмою, яка врятувала Ен мер кара, правителя Урука, а заодно й рідний край від ворожої чорної магії.
Ще дві поеми присвячені більш пізнім подіям. Вони оповідають про те, як могутній Енмеркар зібрав військо в похід проти “Аратти, гори священних божественних сил”. Армія складалася з восьми загонів, на чолі яких стояли молоді воєначальники. Називається навіть чисельність окремих загонів - по 300-600 чоловік і загальне число воїнів, що перевищило декілька десятків тисяч. Навряд чи Урук у ті часи міг зібрати настільки численне військо, але якщо це так, то в поемі описана, мабуть, одна з найбільших воєнних операцій тої епохи. У поході брав участь спадкоємець Енмеркара - Лу-гальбанда, пригодам якого й присвячена більша частина оповіді.
Армія виступила в похід, за шість днів вона підійшла до підніжжя гір і на сьомий ступила на гірські шляхи. Війська дійшли до стін Аратти й закріпилися. З неприступних червоних стін міста, “подібно зливі” падали стріли, дротики й летіли камені. Довелося посилати за підмогою, причому не тільки до далекого Уруку. Пророцтва попереджали, що для успіху кампанії необхідно провести певні обряди на честь великих богів. Оскільки обидві поеми дійшли в уривках,то простежити подальший хід подій поки що неможливо.
Однак Урук все ж таки не програв цю війну, оскільки спадкоємці Енмеркара правили вже не тільки Уруком, але й низкою сусідніх міст. А от Аратта зникає зі сторінок шумерської літератури. П’ятий цар першої династії Урука, Гільгамеш, чимало помандрував Месопотамією та її околицями - то у пошуках деревини для будівництва храму, то у пошуках вічного життя. Він дістався до Лівану й побував навіть на Бахрейні, але, як не дивно, Аратту він не відвідав.
Наш огляд згадок про Аратту був би неповний, якби ми не сказали, що пам’ять про цю “країну серед гір” збереглася також
і в сказаннях стародавньої Індії. У сказаннях-брахманах4 є згадки про міграції різних племен:
"...Амаавасу (союз племен] на Заході. Приналежні до неї люди це Гандхари, Парсу й Аратта... ”
“На Заході” означає на захід від території Індії, Вчені вважають, що тут йдеться про прикордонні з Іраном та Афганістаном райони. Адже у цитованому вище переліку є “люди Пар су”, тобто швидше за все - перси, І якщо перерахування йде із заходу на схід, то люди Аратти перебували, нйімовірніше, біля території Індії, До пізніших часів відносяться сказання, що локалізують Аратту в лісистій місцевості серед рік, що протікають на півночі Індії, біля підніжжя Гімалаїв:
"Там, де простягнулися ліси дерев пилку й протікають п’ять рік - Шатадру, Віпаша, Іраваді, Чандрабхага й Вітас-та, - а шоста ріка — це Інд, там, удалині від Гімалаїв, розташовані країни, відомі за назвою Аратта Ставлення брахманів до Аратти, а, головне, до самих араттів, не можна назвати дуже шанобливим. її мешканці сприймаються, як іновірці (вахіки), ця країна взагалі виявляється не вартою відвідування віруючими людьми:
“Там немає чесноті й релігії. Ніхто не повинен іти туди.” “Ці області звуться Аратта, Люди, що живуть там, називаються вахіками... Боги ніколи не приймають дарунків від них” Є ще цікаві подробиці з життя “вахіків” подробиці, що характеризують певні деталі їхнього побуту:
4
Дебипрасад Чаттопадхьяя. Локаята Даршана. История индийского материализма /перевод В. Липеровского. - М., 1961. - Глава 3., текст також доступний на сайті: http://www.psylib.ukrweb.net/books/chatt01/index.htm.