“Вахіки, не відчуваючи ніякого почуття відрази, з великим апетитом їдять із дерев'яних посудин і глиняних тарілок і посудин, облизаних собаками й забруднених товченим ячменем й іншим зерном. Вахіки п’ють молоко овець, верблюдиць й ослиць та їдять сир й інші продукти, приготовлені з молока цих тварин. Багато хто із цих занепалих людей народилися поза шлюбом. Вони вживають у їжу будь-яку їжу й будь-який вид молока. Варто уникати вахіків Аратти, які погрязли у своєму неуцтві”. Отже, для щирого брахмана мешканці Аратти - люди, які живуть у неуцтві та гріху, люди, від яких боги не приймають дарунків, 3 контексту інших висловлень можна зрозуміти також, що в араттів існував матріархат. Ми бачимо разючий контраст із ставленням шумерів до Аратти, як “країні чистих обрядів”
і ставленням про неї брахманів Індії, як до країні нечестивців.
Можливо, саме проти жителів Аратти здійснив похід у 714 р. до н.е. великий завойовник Стародавнього Сходу - Саргон ІІ,правитель непереможної Ассирії. Він відправився в похід проти Руси, царя Урарту, про що була записана повість клинописом на глиняній табличці (дякуємо Енмеркару-винахіднику писемності!): "Я переправився через Раппу й А-рат-та-а ріки, що виті-кають із водойм високо в горах, [немов це] ставки для зрошення. Я здійснив переправу навпроти Сурикаша, області маннеїв, що межують із землями Каралла й Аллабрія,>.
Біля підніжжя гори Уаш Саргон II розгромив армію країни Урарту, ймовірно; спадкоємиці колись “сонцеподібної Аратти”. Його війська захопили міста цієї країни, серед них Таври (сучасний Тебріз).
Одне із найпізніших імовірних згадок про жителів країни Аратти дослідники можуть знайти в Геродота, Так “батько історії” йменував мешканців Персії - Artai. В одному грецькому периплі (навігаційному описі), складеному в епоху, що передувала походам Олександра Македонського, згадані якісь Arattii, які живуть на узбережжях Персії, - ймовірно мова йде про одне й те саме населення5.
З усього вищенаведеного може бути складена наступна історична картина. Реальна Аратта знаходилася десь між Месопотамією та Індією. її жителі (принаймні спочатку) - одновірці правителів Урука й Ереду, але аж ніяк не творців “Рігведи”. Вони розводили худобу й вживали в їжу молочні продукти. Цікаво, що вчений брахман уже не згадує про наявність у цій країні вмілих ремісників, як це було за часів Енмеркара. Не згадує він і про міста. Виникає, природно, питання, чи та сама це Аратта й чи це ті самі аратти, або ж мова йде про різні країни й народи.
Якщо Аратта з вшценаведених свідченнях малася на увазі одна й та сама, то отримуємо наступну картину. Шумерські поеми описують ситуацію кінця IV—III тис. до н. е., а роздуми брахманів відносяться до набагато пізнішого часу, а саме до кінця III, а швидше за все й до II тис. до н, е., напис Саргона - до VIII, праця Геродота і перипл (керівництво з навігації) - до V-IV століття до н. е. Отже, цілком можна припустити, що перед нами не що інше, як драматична історія древньої держави та народу, який її населяв протягом майже двох з половиною тисяч років.
Аратта доби Шумеру (перша половина III тис. до н. е) - це міс-то-держава, розташована в горах багата країна хліборобів та вмілих майстрів-ремісників. У Шумері та в Аратті однаково моляться пресвітлій Інанні. Аратта часом торгує, часом веде війну з Уруком. Але якось численні армії Урука вдираються на землі Аратти і, розоряючи усе на своєму шляху, підкоряють гірську країну. Аратта скорена, вона сплачує данину дорогоцінними металами і коштовним камінням.
Через майже тисячоліття, наприкінці III тис. до н. е. в силу різних обставин жителі Аратти (швидше за все якась їхня частина) перетворюються на скотарів, поступово відкочовують на схід, спочатку в напівпустельні степи Афганістану, а потім на північ Індостану, де їхня історія завершується в лісах Шестиріччя у підніжжі Гімалаїв - саме про цей край повідали брахмани.
Частина араттів, імовірно, залишається в горах на сході ни-ніїннього Ірану, хтось живе на узбережжі (про них пишуть греки в периплах), інші відкочовують на захід Іранського плато (про них згадує Геродот) і навіть на заході опиняються високо в горах, біля озер Урмія й Севан. Отут до них і добирається вояцтво доблесного Саргана II, яке знищує останні уламки Аратти.