Залишимо тепер у спокої Геродота та Саргона II - на разі щодо реальності цих персонажів історики не сумніваються. Однак наскільки реальні історичні персонажі шумерських поем та згадані в них міста й країни? Свого часу неймовірною здавалася сама думка про те, що Троянська війна - не лише гарний античний міф, але й цілком реальна подія. Знадобилися спочатку тривалі зусилля Генріха Шлімана, а потім багатьох учених, щоб відкрити світу ту далеку епоху. Але герої Троянської війни війни все ж таки брали в облогу “міцностінне місто” якихось 3 тисячі років тому, Реалії, описані в шумерських поемах, старші за Трою, троянців і ахейських героїв на ще 2 тисячі років Невже через п’ять тисячоліть усе ще можливо знайти хоч якісь достовірні сліди тих подій?
Виявляється, що шляхом зіставлення давніх джерел (причому не тільки клинописних, месопотамських, але й Біблії!), результатів археологічних розкопок, можна спробувати визначити ступінь правдоподібності й “прив’язати” до певного часу й простору подвиги древніх царів і героїв.
Хто такий, наприклад, могутній правитель Урука Енмеркар, переможець гордої Аратти? Згідно відбитих на глині древніми переписувачами царських списків - син першого царя, котрий правив Уруком після Потопу. Енмеркар, великий маг І будівничий, безстрашний воїн, винахідник писемності, нарешті син бога Уту. Той, хто привів в Урук богиню Інанну з її гірських володінь...
Початок його правління датують нині близько 2850-2750 р. до н. е. До речі, якщо згадати, що саме Енмеркарові поема приписує винахід клинописної форми писемності, то таке датування виглядає цілком прийнятним. Найдавніші протописьмові документи у Месопотамії датуються нині близько 3400 р. до н. е, але це ще піктографічне письмо, а не клинопис. Ще один хронологічний орієнтир - правління Енмеркара після Потопу, що його деякі дослідники нині датують близько 3200 р. до н. е.
Д. Роллом висловлене цікаве припущення, що легендарний Енмеркар був згаданий у Біблії, але там його ім’я звучить трохи інакше. Дійсно, ім’я володаря має кілька складових: Ен-Мер-Кар. “Ен” - титул правителя шумерської міста-держави, “кар” - мисливець, звіролов. Отже, у перекладі все це звучить у такий спосіб: "'Правитель (цар) - Мер - Звіролов" або “Енмер-мисли-вець”. Оскільки у давнину записували лише приголосні звуки, то у давніх написах (не шумерських) залишилося б щось на кшталт “Н-м-р - мисливець”. У Біблії ж якраз і згадується Німруд "сильний звіролов перед Господом, що жив після Потопу”, він же, імовірно Н-м-р - звіролов. Це той самий правитель країни Шин-нар (Шумер), котрий взявся за будівництво Вавилонської вежі й тим самим спровокував описане в Біблії “вавилонське стовпотворіння” і змішання мов!
До речі, Енмеркар якраз і будував храми на вершинах зікку-ратів в Уруці та Ереду. Саме зіккурати і були прототипами Вавилонської вежі. А щоб гідно прикрасити храми на вершинах зік-куратів, Енмеркар і встряг у конфлікт із Араттою. У такий спосіб легендарна гірська країна, ймовірно, виявилася дотичною до біблійної історії, хоча на сторінках Книги безпосередньо й не згадана. Втім, це зовсім не дивно. Ті, хто записував Біблію, не застали ані Урука, ані Ереду, ані Аратти, хоча добре знали, що є таке велике місто - Вавилон.
Уже за часів “Великого Змія” могутнього Шумеру Гільгамеша, який правив після 2615 р. до н.е. (можливо, з 2514 р.,за Д. Роллом), Аратта не становила інтересу як об’єкт для воєнних або торговельних (що за тих часів по суті те ж саме) експедицій. Можливо, вона упокорилася й сплачувала данину Уруку. Тоді є шанс, що колись будуть знайдені клинописні таблички зі списками присланих до храмів Урука або Ереду золота, срібла й лазуриту з Аратти. Колись багата країна була розорена доблесним воїнством Енмеркара й Лугальбанди. Адже війни на сході історії завжди велися на знищення. І не даремно, очевидно, у поемі про Гільгамеша сказано прямо, що лише зірки на небі відають шляхи в Аратту. Уже лише зірки, а не люди країни Шумер.
Було запропоновано кілька версій щодо того, де розташовувалася Аратта (мал.З). Можна зустріти локалізацію в районі озера Урмія, що розташоване у Північно-Західному Ірані. На користь цього начебто свідчать як географічні (сім перевалів), так і геологічні реалії: у горах там є срібло, золото. Правда, тут не добувають лазурит, але його, на думку авторів цієї гіпотези, цілком могли отримувати караванними шляхами з Афганістану. Там неподалік від джерел цієї сировини відомі міста, що процвітали вже на початку III тис. до н. е. Однак такій локалізації суперечать згадки про те, що в Аратту можна потрапити не тільки сухопутним, але й морським шляхом. До озера ж Урмія морем аж ніяк не потрапити.