Провідний арієзнавець Юрій Канигін є автором низки також сенсаційних праць, найбільш значимими серед яких є “Шлях аріїв”(К., і 995, українською та російською, перевидання щороку) та “Віхи священної історії: Русь-Україна" (К., 1999, українською та російською, перевидання щороку), “Начало и конец времен: Новый взгляд на историю" (К., 2005), “Последние времена: Новая парадигма истории“ (К., 2006).
Варто процитувати анотацію до “Віх”:
“Автор, осмисляючи окремі історичні факти і події, змальовує картину інтелектуального та духовного розвитку цивілізації з найдавніших часів. Показує, що колискою світу після Всесвітнього Потопу стали регіони Північного Причорномор’я, зокрема українські землі. Нетрадиційний підхід до розкршп-тя теми, насиченість фактами, доступний виклад роблять цю книгу цікавою для широкого кола читачів. Стиль автора художньо та публіцистично досконалий, що забезпечує його книгам небувалу популярність”.
Усе - щира правда: в дивний спосіб осмислені окремі “факти”, які або вигадані, або відірвані від усіх інших фактів, відомих науці; підхід, дійсно, вельми нетрадиційний; виклад - дуже доступний; популярність, ніде правди діти, - таки є. Звісно, що “нудні” фахівці не витримують конкуренції.
Автор одразу зазначає, проти кого пише. У передмові до “Віх” Ю. Канигін перераховує свої здобутки, змішуючи праведне й грішне:
"... моя предыдущая работа «Путь ариев», вызвавшая «скандал в благородном семействе» официальных историков и философов, а также в среде масонствующих проповедников учения Николая и Елены Рерихов”.
Тут Ю. Канигін вельми спритно об'єднує в один гурт наукову спільноту та іншу, значно небезпечнішу для автора, команду містиків та окультистів. Зауважимо одразу, що скандалу серед істориків, філософів та археологів ця книжка аж ніяк не спричинила, оскільки не належить до власне наукових - а як відомо, науковці ніколи не дискутують з фантастами.
Заявлена мотивація автора - суто патріотична: він рятує історію українців та слов’ян від знецінення, критикуючи при цьому уявлення Гегеля, Маркса та академіка Дмитра Ліхачова про давність та історичне значення слов’янства. Останнії! шанований автор критикований за те, що визначає початок руської культури 988 р. (хрещенням Русі). Запізно взявся. От Ю. Канигін суттєво її поглиблює і щасливо рятує нашу історію від “німецької окупації”, постульованої “офіційною наукою” Відчувається, правда, що основними опонентами автора є все ж таки не “офіційна наука”, а адепти українського неоязичництва (РУНВгра) та вже згадані 'реріхівці”. Очевидно, на відміну від “дітей лейтенанта Шмідта” із твору Ільфа й Петрова, шанувальники праісторії ще не уклали конвенцію про розподіл “експлуатаційних зон”.
Натхненний вимогою громадськості застосовувати ще глибший підхід до історії, Ю. Канигін дійсно інтенсивно заглиблюється у вир вигаданих подій, які блискуче аналізує і робить вражаючі висновки. Критикуючи “німців”, які зневажали слов'ян як “неісторичний народ”, він надалі залюбки використовує не лише аргументацію німецьких арійських теорій, а й їхній зміст. Єдина відмінність - ті, кого Г’юстон Чемберлен1 та Альфред Розенберг2 уявляли собі арійцями-германцями, в уяві Ю. Канигіна тепер стають аргями-українцями.
Очевидно, не бажаючи віддавати славне українське минуле язичникам-рунвірівцям, Ю. Канигін забирає собі в “експлуатаційну зону” християнство. Він стверджує, що Г. Чемберлен так і не дав правдивої відповіді на питання, ким насправді був за національністю Ісус Христос, і все це лише через те, що “пошуки “генетичного коріння Христа вели ... на Прикарпаття та Придніпров’я”. З такою патріотичною мотивацією Ю. Канигін будує версію про галілеян, які не були юдеями, а отже й євреями. Насправді вони - галати, а ще раніше - галли (кельти-індоєвро-пейці), але які могли прийти, звісно ж, лише з України, бо де у нас Галичина? - правильно, в Україні! Такий довгий шлях привів автора до епохального висновку:
LIKBEZ-R6ETKR
“Із заглибленням у тему все більше впевнююся у тому, що по-справжньому зрозуміти Русь-Україну в контексті світової цивілізації можна лише на базі нової нової історичної парадигми — парадигми священної (сакральної) історії людства — Історії, що починається не з пітекантропа та неандертальця, а з створення людини в особі Адама І Єви”.
Суттєвими моментами теорії Ю. Канигіна (і, відповідно, “віхами священної історії”) є такі: “ми вийшли з Атлантиди”, “Друга Атлантида. Прихисток "нордичних аріїв“боротьба людей і мавп”, "арійський період розвитку післяпотопного світу”, “Пра-україна: етнічний казан Індоєвропи”. Ці цікаві процеси і події відносять Ю. Канигіна та його довірливих читачів на хвилях всесвітнього потопу не куди-небудь, а куди треба: на українські терени. “Земля Праукраїни - Ноєв ковчег”, ось вам усім! Тут утворилася перша світова держава Аратта (знову звертаємо читача до дослідження Михайла Відейка - с. 87). Прикарпаття стає батьківщиною галІлеян, які мандрують собі до Палестини, там тривалий час опираються фанатичним юдеям і нарешті - очікуваний нами логічний висновок автора: “Христос не був євреєм’". Звісно, не можна пройти повз “єврейське питання” та юдеїв як месіанського народу, який конкурує з аріями. Всесвітня змова не забарилася. Юдеї підступно проникають в усі суспільства і держави: “Навіть Джоу Еньлай, друга людина в Китаї після Мао Цзедуна, був юдеєм” (дякуємо, що хоч не євреєм!).
1
Чемберлен, Г'юстон Стюарт (1855*1927) - теоретик вищості германської раси, один з натхненників нацизму. Автор книги «Засади XIX століття» (1899), у якій виклав бачення історії, в якій одвічно конкурують творці та носії цивілізації - арійці та підступні руїнники і виродженці - євреї,
2
Розенберг Альфред (1893-1946) - провідний ідеолог нацизма, рейхсміністр східних територій. Автор сенсаційної книги з викладом арійського бачення історії «Міф XX століття» (1929). Страчений за вироком Нюрнберзького трибуналу.