Праці про “трипільську праслов’янську Аратту” за рівнем популярності та тиражів, а головне - за впливом на розуми чинних українських політиків залишили далеко позаду наукові видання. Адже як приємно знайти своїх предків серед шляхетних ведичних аріїв! Дійсно, комусь лестить казка про те, що “Веди” склалися на берегах Дніпра, особливо коли при цьому ще й проводиться ідея спадковості між “Ніжньодніпровською Аріаною, Кіммерією, Таврією, Скіфією, державою антів, Київською Руссю й Запоріжжям”.
Саме аратти-трипільці, за Ю. Шиловим, стали засновниками індоєвропейської та шумерської цивілізацій. Саме вони після 3000 р. до н. е. заклали місто Урук, переселившись у Месопотамію із придніпровської Аратти, започаткували першу династію Урука. І правителі Урука нібито пам’ятали про своє араттське походженні. Ну а назва країни Аратти якимось дивним чином “перенеслася” із Придніпров’я в Азію (цікаво, а чому це вони сам Шумер на Аратту не перейменували?).
Для створюваних історичних полотен з життя древніх мешканців України у свій час Ю. Шилову явно не вистачало такого солідного джерела, як древні написи. І отут виявилися дуже доречними праці А. Кіфішина11.
Головне “джерело” знань про Аратту - праці саме цього згаданого московського ассиріолога, які не знайшли визнання серед науковців Росії, але ледве не удостоїлися державної премії в Україні. Ще б пак, адже він стверджує, що саме звідси найдавніша у світі шумерська писемність була перенесена до Месопотамії. У Приазов’ї, у гротах давнього святилища Кам’яна Могила,
А. Кіфішин відшукав сотні “написів”, найстарші з яких, за його твердженнями, були зроблені ледве чи не 20 000 років тому. Вони й склали "Архів Шу-Нун” (тобто Кам’яної Могили), що оповідає про правління “царів-богів”, від яких нібито й походять шумерські династії, які прийшли у Месопотамію з території України! Отже, шумери - лише бічна гілка українського народу. На думку вчених, трактування зображень Кам’яної Могили як “написів” -винятково плід уяви А. Кіфішина (рис. 4).
Залишимо на його совісті і фонетичне прочитання неолітичних піктограм, і “архіву” Кам’яної могили - це особлива тема. Як і “читання” написів на фрагментах древньої кераміки, які е зовсім не древніми написами, а фрагментами орнаменту12. Автор-де-шифровщик, іменований то шумерологом, те ассиріологом, археологією доісторичної Європи не займався і не володіє цим предметом настільки, щоб претендувати на історичні реконструкції.
Про якість і суть цих “прочитань” свідчить випадок зі знаменитими тертерійськими табличками, які А. Кіфішин “переклав” ще років ЗО тому. Ці таблички, зроблені зовсім не з глини, як про них пишуть, а з м’якого каменю, походять із розкопок на території сучасної Румунії (мал, 5). У “перекладі” йшлося про принесення в жертву із застосуванням вогню чоловіка - старійшини або жерця. При цьому А. Кіфішин, зрозуміло, знав з публікацій археологів про знахідку разом з табличками обпалених людських кісток. Це дало йому можливість скласти більше-менше правдоподібний, на його погляд, “переклад”. Однак вивчення знайдених при табличках людських останків, проведене нещодавно італійськими антропологами, установило, що вони належали... жінці.
Назва “Аратта” була “прочитана” на глиняному виробі культури Криш, датованої VII-VI тис. до н. е: “вівця схоплена жерцем Аратти”1. Я спеціально знайшов фотографію цього предмета, щоб цікавий читач зміг порівняти число слів і літер у “перекладі” із числом знаків на виробі. Слід зазначити, що професійні асси-ріологи не сприйняли всерйоз ці роботи А. Кіфішина, який має в наукових колах Росії доволі специфічну репутацію. Можливо, ця історія з Араттою не отримала б продовження, якби нею не зацікавився Ю. Шилов.
Фрагменти кераміки і статуеток у працях самого Ю. Шилова моментально перетворилися на “глиняні таблички із протошу-мерськими письменами, більше сотні яких знайдено вже в Поду-нав’ї”. До них додалися не менш фантастичні “письмена Кам’яної Могили”13. Так з’явилися “свідчення” необхідні для оформлення міфу про європейську Аратту, засновану ще винахідниками писемності - мисливцями на мамонтів.
При цьому Ю. Шилова не бентежило те, що всі вищезгадані “письмена” (а також розписи в палеолітичних печерах Франції та Піренеїв) були прочитані А. Кіфішиним "протоиіумерскою" мовою. Із усього цього випливало що homo sapiens від моменту заселення Європи для ведення “кам’яних архівів” та й у побуті протягом більше 20 000 років застосовував винятково шумерську мову. Засновники ж європейської Аратти, за Юрієм Олексійовичем, - арії-індоєвропейці. Не зрозуміло одне: чому й навіщо індоєвропейці вели записи нерідною мовою? Або шумери - також носії індоєвропейської мови? Вкрай сміливе твердження. Втім, для міфу про “світлих аріїв” це не має значення.
11
КифишинА. Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива XII—III тысячелетий до н.э. - К..: “Аратта”, 2001.
13
Кам'яна Могила - пам’ятка природи та дрепне святилище, розташоване біля Мелітополя Запорізької області, нині - національний заповідник. Назва "кам’яна" пов’язана з тим, шо для облаштування святилища використовували вивітрений піщаниковий останець - колись поріг річки Молочної. Цей природний витвір, пронизаний гротами, який на поверхні виглядає як скупчення величезних брил, люди відвідували протягом тисячоліть. На плитах та в гротах вирізано багато зображень - петрогліфів. Найдавнішим з них імовірно 10 000 років, більшість створено у бронзовому віці - 3-2 тис. ДО н. Є. З історією відкриття та дослідження Кам’яної Могили можна ознайомитися у виданні: Даннленко В. М. Кам'яна Могила. - К.: Наукова Думка, 1906.