Зрозуміло, що прийняте в академічних колах спілкування професійних учених свідомо виключає дискусії з дилетантами чи непрофесіоналами. Ми можемо спостерігати тільки обмін ударами у вигляді рецензій (надзвичайно рідкісних з боку вчених) та гучних піар-кампаній (яким надають перевагу творці народно-історичної міфології). Тому найбільш прийнятна форма оцінки -час від часу робити і публікувати огляди навколонаукового марення, як де прийнято робити на Заході23. А ще - побільше й частіше розповідати зацікавленій публіці про результати реальних досліджень в царині археології та давньої історії. Можу запевнити, що ці результати доволі цікаві самі по собі, без усяких вигадок,
Василь Лучик
доктор філологічних наук, професор НАУКМА
Ш До питання про автентичність так званої “В(е)лесової книги”
Набуття Україною державної незалежності викликало посилення в суспільстві зацікавленості питаннями етно- й глотогенезу1 народу. Попри природні дискусії та постійні пошуки нових фактів і аргументів національна наука щодо цього дійшла одностайного висновку, суть якого полягає в тому, що українці як окремий слов’янський етнос, подібно до більшості європейських народів (англійців, іспанців, французів, чехів, поляків, болгар тощо), почали зароджуватися в епоху раннього середньовіччя. Етнокультурним підґрунтям для їхнього виокремлення стали нащадки східнослов’янських племен антів і склавинів, на протоукраїнському діалектному масиві яких з Х-ХІ ст. поступово сформувалася власне українська мова з притаманними лише їй фонетичними, лексичними, словотвірними та граматичними рисами. Саме в цей час з'являються і перші відомі писемні пам’ятки української мови, перелік і зміст яких досить добре вивчені вітчизняними і зарубіжними славістами (див,: Українська мова: енциклопедія. - К., 2004. - С, 453), Разом з тим, усупереч археологічним, історичним, антропологічним, мовознавчим та іншим науковим даним набувають поширення різного роду міфи, в яких стверджується, що предками або й “першими українцями” були трипільці (V-III тис. до н. е.), чия мова нібито вплинула на українську, що українці існували як “арії” ще від часів виникнення індоєвропейської родини, тому їхня мова лежить в основі багатьох індоєвропейських тощо. Одним з таких міфів, хоч І ближчих до реальності, є визнання автентичності так званої “В(е)лесової книги” яку дехто вважає давньоукраїнською писемною пам’яткою V-IX ст. н. е. Книга начебто була виконана на дерев’яних (дубових) дощечках, з яких до сьогодні не збереглося жодної. Існує лише російськомовний “переклад” кни-
Глотогенез - процес виникнення мови.
ги й одна фото дощечки з десятьма рядками тексту. На дій підставі в Україні й була видана груба книга під назвою: “Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. І тис. до нової доби - І тис. нової доби”. (К., 7502 (1994). - 316 с.). Але розглянемо питання по порядку.
Я Чи існують реальні підстави припускати, що протоукраїн-ці V-IX cm. мали свою писемність і створили нею власні книги, однією з яких могла бути “В(е)лесова книга”?
Існують, їх декілька. По-перше, в історичних джерелах прямо чи посередньо згадується використання в цей час "русами” письма, з яким, зокрема, 860 р. у Корсуні (Херсонесі) зіткнувся Костянтин, - тобто за три роки до того, як разом із Мефодієм він створив автохтонну старослов’янську графіку. У зв’язку з цим в основі “В(е)лесової книги” могло лежати якесь спотворене дописемне джерело або його копія. По-друге, зміст “В(е)лесової книги” подає той дух і світогляд давньої доби, які могли бути характерними для протоукраїнців другої половини І тис. н. е., зокрема язичницьке світосприйняття й вірування слов’янських племен тощо. Саме ця, достатньо художньо відтворена в “пам’ятці” образна система й духовна енергетика дохристиянської доби дала підстави деяким літературознавцям (див., наприклад, присвячені цьому питанню книги Г. Клочека, Б. Яценка) говорити про її достовірність. По-тре-тє, наявність поодиноких мовних рис, які могли б належати дохристиянському літопису: окремі специфічні літери, які відсутні в кирилиці й глаголиці, притаманні гір о гоукраїнськи м діалектам деякі звуки, наприклад, дифтонги24, архаїчні форми аориста25 та імперфекта26. У зв’язку з цим той хронологічний ланцюжок, який частково відновлюють вірні прихильники історії “В(е)лесової книги” виглядає правдоподібним, хоч і важко доказовим.
23
Керам К. В. Первый американец. - М.; Прогресе, 1979. - С. 217-224; Wauchope R. Lost Tribes and Sunken Continents, - Chicago&l.ondon: University of Chicago Press, 1962.
25
Аорист (гр. «невизначений») - дієслівна форма, що виражає одночасно і минулий час, і доконаний вигляд.
26
Імперфект (лат. «незавершений») - дієслівна форма, що виражає одночасно минулий час і недоконаний (або подовжений) вигляд.