Це, звичайно, не всі аргументи, більшість з яких суто гіпотетичні, що використовують прихильники автентичності “В(е)-лесової книги”. Але вони бувають часом аргументами лише для літературознавців та культурологів. Що ж до мовознавців, то для них у кожному разі значно переважають конкретні факти, які не залишають щонайменших сумнівів стосовно фальсифікацій-ної природи цієї “пам'ятки’’. Такі факти виявляються насамперед у лінгвістичній площині, бо автентичність будь-якого тексту матеріально можна встановити за його формальними та змістовими ознаками, які повинні узгоджуватися з мовним та історичним станом суспільства відповідної доби.
До основних контраргументів належать:
1. Відсутність бодай однієї дощечки “оригіналу”, достовірність якої можна було б перевірити методами сучасної науки, або історичної згадки про неї, а також сумніви щодо наявності створеного на власній основі систематизованого письма як засобу ділового листування й написання творів язичницької літератури, бо в дописемні часи східні слов’яни використовували пристосоване для ділових потреб грецьке письмо.
2. Зміст так званої “В{е)лесової книги” часто суперечить реальним історичним подіям, письмовим фіксаціям, сучасним теоріям щодо етномовного розвитку слов’ян. По-перше, анонімний автор цього твору вважав,що слов’яни прийшли на давньоруські землі з Індії, що не підтверджується жодною з найпоширеніших у славістиці теорій їхньої прабатьківщини: середньонаддніпрянською, вісло-одерською, дунайською, карпатською, надчорноморською, задніпровською (деснянською), балтійською. Середиьоазійська теорія походження праслов’ян та індоєвропейців була популярна лише в першій половині XIX ст., коли після відкриття санскриту ця найперша з-поміж індоєвропейських писемна літературна мова стародавніх індійців тимчасово вважалася спільното індоєвропейською прамовою. По-друге, шлях слов'ян на Наддніпрянщину пролягав з Росії (“од Росіє”), хоча топонім Росія вперше фіксується в писемних пам'ятках з XIV ст. і є похідним від давнішого Русь. По-третє, по дорозі з Росії слов’яни побудували кілька міст і лише згодом їхній ватажок Кий заснував місто з назвою
“Індікиїв”, - але ця назва за відомий час існування Києва ніким і ніколи не згадується. По-четверте, з Індії слов’яни прийшли язичниками, основу яких становили руські племена, навколо яких повинна відтворитися колишня єдність, а для цього необхідно “славянским ручьям слиться в Русском море”. Вони були готові до прийняття християнства, справжньою вірою якого є православ’я, а західні слов’яни сповідують хибну віру, себто католицьку. Але, зазначимо, розкол християнства відбудеться лише у 1054 p., тобто десь через півтисячі років “після” написання “пам’ятки”. Це означає, що “Книга” є текстом лише зовні язичницьким, а у своєму підгрунті - палко православним, а отже, явно не таким давнім. Залишимо поки без аналізу окрему проблему походження назви “Русь”, яка не є очевидно слов’янською.
3. Найвразливішим місцем цієї “дохристиянської” книги є вражаюча суперечність її тексту тому мовному станові, який був притаманний протоукраїнцям і загалом східнослов’янським племенам другої половини І тис. н. е. Це стосується різних мовних рівнів, але найбільше проявляється на лексико-семантичному та структурно-фонетичному, що докладно дослідив у спеціальній статті про походження т. зв.“В(е)лесової книги” один з провідних представників українського порівняльно-історичного мовознавства Орест Ткаченко. Найперше, що впадає в очі будь-якому мовознавцеві, це величезна кількість як для протоукра-їнського язичницького тексту церковнослов’янських елементів, які являють собою адаптовані давньоруським середовищем старослов’янізми, що сформувалися на базі со-лунсько-македонського діалекту давньоболгарської мови. За підрахунками О. Ткаченка, таких одиниць налічується 439. Уже на самому початку “оригіналу” вжита форма “Влесова” з неповноголоссям в основі, яке притаманне південно- і західнослов’янським мовам. Та й сама назва відповідного слов’янського божества подається в книзі як Влес, а характерні для східнослов’янського мовного середовища Велес і Велесова дали пізніші інтерпретатори “пам’ятки”. Цей список продовжують збережені в усіх варіантах структури на зразок злато, градіе, времени, млека. Влас-