Проблема давньоруської народності не є суто науковим питанням. Вона безпосередньо впливає на широке коло політичних проблем не тільки України, але й усієї Східної Європи. Без її вирішення неможливо з’ясувати справжній час появи на історичній арені українців, росіян, білорусів. А без цього концепція історії Східної Європи лишається незавершеною. Фактично зберігається підґрунтя для неоімперських квазіісторичних побудов політиків колишньої метрополії.
Про “трипільську Аратту” тут вже було сказано достатньо. Тому до цього кола концепцій я вже звертатися не буду.
Як зазначалося, ранньосередньовічна концепція походження українців розроблялася кількома поколіннями українських вчених і на початку XX ст. була сформульована в загальних рисах М. Грушевським (1898, 1904). За роки радянської влади, попри ідеологічний тиск і репресії, джерельна база проблематики суттєво поповнилася. Особливо це стосується її археологічної складової. Якщо в Радянському Союзі повноцінно досліджувати україногенез було просто небезпечно, то дослідники української діаспори продовжили розробку цієї важливої тематики (Петров, 1992, Чубатий, 1964).
За роки незалежності пошуки витоків українського народу поновилися і в Україні. Цій проблематиці присвячені праці сучасних дослідників Я. Дашкевича (1993), М. Брайчевського (1995, 2002), Я. Ісаєвича (1991,1995), Г. Півторака (1993), В. Барана (1998, 2002), Л. Залізняка (1995-2006), С. Сегеди (2001), В. Балушка (2004, 2005). Крім історії дослідження проблеми україногенези, у цих працях подаються нові факти і аргументи, залучаються сучасні методики, наукові підходи і принципи на підтвердження і подальший розвиток започаткованої ще у XIX ст. класиками української історії та етнології ранньосередньовічної концепції походження українців. Зокрема отримано висновок про її відповідність універсальним законам етнічного розвитку європейських народів (Залізняк, 1997,2001).
До таких загальновизнаних сучасною європейською етнологією засадничих принципів етнічної історії середньовічної Європи належать наступні:
1. Методологічний підхід до етносів як етнокультурних організмів, що в певний час народжуються, проходять життєвий цикл і неминуче дезінтегруються, розчиняючись серед сусідів.
2, Вік етносу визначається ретроспективно, шляхом встановлення за допомогою різних дисциплін (історія, археологія, мовознавство, етнографія, антропологія тощо) початку безперервності етнокультурного розвитку конкретного народу.
3. Переважна більшість європейських народів, що мешкають в зоні культур но-історичного впливу Римської імперії, народилися в ранньому середньовіччі у V-VII ст. (французи, німці, англійці, іспанці, чехи, серби, хорвати, поляки та ін,).
4. Племінний етап розвитку європейських етносів почався на зорі середньовіччя і закінчився в ІХ-Х ст. іх консолідацією у власних державах (Англійській, Французькій, Чеській, Сербській, Польській Давньоукраїнській та ін.), які нерідко поширювалися на етнічні території сусідніх народів, набуваючи форм середньовічних імперій (Англійська, Іспанська, Французька, Польська, Київська Русь).
5. У відсталих провінціях імперій в процесі їх колонізації метрополією зароджувалися молоді постімперські етноси. Вони виникали внаслідок синтезу місцевих традицій з мов-но-культурним комплексом імперського народу-завойов-ника і починали власне історичне буття з моменту відокремлення від імперії. Так, на варварській периферії Римської імперії народилися романські народи (іспанці, португальці, французи, румуни та ін.). Іспанська імперія породила іспаномовних мексиканців, чилійців, аргентинців, перуанців, венесуельців, кубинців тощо, Англійська - англомовних американців, канадійців, австралійців, Португальська - бразильців, Французька - квебекців.
Сучасний стан етнологічних джерел дозволяє узгодити етногенез українців із зазначеними універсальними законами етнічного розвитку середньовічної Європи. Римська імперія, як відомо, була фундаментом середньовічної Європи. Вона успадкувала державну релігію Риму - християнство, римське право, греко-римську інтелектуальну спадщину, культуру, мову. Латина стала мовою церкви, науки та дипломатії західноєвропейської цивілізації. Дезінтеграція Римської імперії була настільки значущою подією для Старого Світу, що з неї починають нову історичну епоху - Середньовіччя.