Выбрать главу

— Ти легше з думками! — попередила Ангеліна. — Я їх, між іншим, читати можу. Ніяка я не копія. Просто набралася від тебе кепських звичок. Я ж тільки те й роблю, що спостерігаю за твоїм химерним життям. Тут хоч-не-хоч повторювалкою зробишся. І в цьому, до речі, теж ти винна. Уявляла б мене якось по-іншому, я б так не жила. Придумала б мені якесь іще заняття, крім того, щоб на тебе витріщатися без кінця…

І тут з’ясувалося, що сущі Світу Здійснених Фантазій живуть зовсім не так казково, як мені здалося. Кожен із них повинен дотримуватися безлічі правил, які напридумувала людина, котра вірить у них. Дід Мороз, наприклад, — а в нього вірить величезна кількість дітей, і тому він, звичайно, теж є у світі Фантазій — зобов’язаний їздити на санях, запряжених оленями. Як взимку, так і влітку, в сусідній магазин по хліб і на блискучий прийом, куди всі гості приїздять на розкішних авто… Дід Мороз мусить скрізь їздити в санях. Ух, і обурюється ж він з цього приводу! Майже так само, як більшість янголів-охоронців обурюються тим, що мусять невпинно стежити за своїми підопічними. Люди впевнені, що в їхніх Янголів нема ніяких інших занять, а Янголам доводиться таке терпіти.

Я хотіла була посперечатися, але тут згадала, що й справді завжди вірила, начебто в мене є персональний янгол-охоронець, який завжди зі мною і в усьому допомагає мені. У ранньому дитинстві я постійно гралася з ним у своїй уяві. І, до речі, уявляла його — точніше її — саме такою: один в один схожою на мене, тільки всемогутньою…

— Ну, щодо всемогутності, це ти загнула, — Ангеліна прочитала мої думки й зітхнула. — Втілюється ж не все, що придумає людина, а тільки найсильніше чи таке, що можливо втілити. Всемогутніх нема навіть у місті Бога. Хоча там живуть справді сильні янголи.

— У місті Бога?! — ошелешено перепитала я.

— Атож, — посміхнулася Ангеліна. — А що дивного? У Бога знаєш скільки людей вірить? Немає значення, яким ім’ям його називають, не важливо, до якої релігії приписують, головне — вірять і постійно думають про нього. Тому у Світі Здійснених Фантазій його не може не бути. У нього величезне місто й величезний вплив у нашому світі. Це такі як ми — чиїсь персональні вигадки — живемо в невеличких, нікому не відомих селищах.

— Стривай! — перебила я, бо зовсім заплуталась. — Але чому ти не живеш у тому місті? Ти ж Янгол, отже, повинна бути близько до Бога.

— Ну то придумувала б мене інакше… Янголи з міста Бога — вони ж благочестиві, світлі. Ну й взагалі, придумані за всіма правилами релігії. А я?! — Ангеліна глянула на мене з виразним докором. — За назвою — янгол-охоронець, а за завданнями, про вирішення яких ти просиш, — хуліганка якась!

Що правда, то правда… Зазвичай зверталась я до свого придуманого Охоронця з якимись зовсім неблагочестивими проханнями. То молила, щоб ударила злива й батьки не потягли мене на дачу, бо лінувалася збирати смородину. То просила, щоб у вчительки з англійської почався який-небудь грип… М-да… У місті Бога моїй Ангеліні робити нема чого…

— Отож, — Ангеліна раптом дуже посерйознішала. — Давай нарешті обговоримо найголовніше. Те, за чим я, власне, й прийшла. Річ у тім, що в нашому світі оголосили конкурс. Тобто спочатку про нього почали скрізь повідомляти у вас. Дуже багато людей почали про нього думати, і ось у нас він теж організувався. «Міс Чарівність» називається!

— Здорово! — я пожвавішала. — Разом готуватимемось! Від вашого поселення хто бере участь?

— Ти, — дуже серйозно повідомила Ангеліна.

— Жартуєш? — обережно поцікавилась я, хоча вже передчувала відповідь.

— Анітрішечки. Ти мусиш мені допомогти!

— Цікаво, чого це я мушу? Це ж не я твій янгол-охоронець, а ти мій…

— Значить, усе пропало, — тяжко зітхнула моя Ангеліна та похилила голову. Здається, вона справді дуже засмутилася.

— Зажди-но, — звісно, я не могла цього так залишити. — Поясни до пуття, в чому полягає моя допомога?

Ангеліна почала свою розповідь:

— Пам’ятаєш, як ти витягла Тамару Крючкову просто з-під носа в машини? Ото ж. Це я тебе вчасно напоумила. Начебто, все гаразд. Але уяви собі: янгол-охоронець Крючкової вирішив, що він тепер переді мною в боргу.

— Кошмар! — щиро поспівчувала я. — Коли Крючкова вважає себе в боргу перед кимось, це досить обтяжливо… Її янгол-охоронець такий самий?

— Гірший! — зітхнула моя Ангеліна. — Розумієш, нещодавно він вирішив віддати цей борг. Причому без попередження. Просто-напросто висунув мою кандидатуру на участь у всесвітньому конкурсі «Міс Чарівність»! Чомусь вирішив, що мені це сподобається! — тут Ангеліна глянула на мене дуже суворо. — Тамарчин янгол, до речі, каже, що взяв бажання щодо участі в такому конкурсі звідкілясь із твоїх думок! Думай головою, коли думаєш, будь ласка!