— О, — Ведмедик розреготалася вголос, і Петрушу поперед нас болісно пересмикнуло. Схоже, його аристократичний слух не зносив таких різких звуків. — Наша Царівна зовсім слабенька. Вона всього боїться і до кінця й не вірить у себе. Постійно переживає: а раптом щось піде не так і журі вибере іншу королеву? А раптом Принцеві сподобається якась інша учасниця й він залишить свою нинішню кохану? О! Про переживання нашої нинішньої майбутньої Міс Чарівність уже повно анекдотів. Ось торік Королева була зовсім інша. Упевнена й нахабна. Хоча, як на мене, то нинішня куди гарніша…
— Торік?!
— Авжеж, конкурс проводиться щороку — це з огляду на ваше реальне літочислення. Цілий рік всі ми чекаємо на нову Міс Чарівність, аби повеселитися, подивитися на учасниць і, звісно, потанцювати на весільному балу після конкурсу… До речі, на бал ти теж потрапиш! Здорово?
Ведмедик, видно, очікувала мого бурхливого захвату, але мене зараз непокоїло ось що:
— Слухай-но, ваш принц що — арабський шейх? Йому можна мати цілий гарем? Ні? Але як же тоді? Якщо конкурс проводиться, щоб вибрати наречену принцеві, й проходить щороку, то значить, щорічно принц отримує по одній дружині… Якщо назвеш мені середню тривалість життя принців і віднімеш від цього вік, із якого у вас тут дозволяється одружуватися, вийде кількість дружин, яких може знайти Принц протягом свого життя… — заявила я і сама отетеріла від власних настільки логічних думок. Схоже, спілкування з Зіночкою та Оленкою все-таки було немарне… Є чим похвалитися!
— У нас просто багато принців, — по миттєвій паузі повідомила Ведмедик.
Мда! Такого простого варіанту моя логіка чомусь не передбачила. Приводів для того, щоб пишатися, відразу різко поменшало.
— Прробачте, пррибули! — і досі ще з образою в голосі заявив тим часом Петруша. — Пррошу зосерредитися на оперративному прричепурренні конкуррсантки!
Відверто кажучи, місце, де ми зупинилися в той момент, нічим особливим не відзначалося. Черговий обгорнутий акуратною травичкою пагорб — таких нам дорогою траплялося безліч. Але моя Ведмедик чомусь заметушилася.
— Ох, забалакалися! — сердито протягла вона. — І не помітили навіть, як у місто ввійшли. Гаразд, Петрушо, дякую, що провів. Ну, давай, роби видимим потрібний нам шар навколишнього світу. Ми ж бо вже біля намету, чи не так?
— Пррросто порряд, — повільно й значимо підтвердив Петруша, а по тому виголосив ще одну дивовижно барвисту фразу: — Перред ррозлукою пррошу зберрегти в секрреті, що я вас прроводжав. Прросто прроходив прросікою, зустррів і перрейнявся прривабливістю конкуррсантки. Журрі невіррно ррозцінить мої пррроводини… Зберрежете секррет?
— Та щоб нам здохнути! — урочисто запевнила Ведмедик. — Нікому не скажемо. І, до речі, вам це… Ну, спасибі там і все таке. Якби не ви, ми б ще години зо дві до міста брели. А так — опа! Видимий шар ввімкнули — й ми вже в місті. Красно дякуємо!
— Зверртайтеся! — галантно вклонився Петруша, змахнув крилом і… далі відчуття було таке, начебто з неба на мене впав цілий дурдом. Ми з Ведмедиком стояли на дощаному майданчику, поряд крутились якісь дуже дивні особи, далеко внизу, під дошками, гомоніла й тицяла в нас пальцями юрма хлопчисьок. Ліворуч підносився вгору великий гарний намет, ніби витягнутий зі східних казок.
— Поталанило! — прошепотіла Ведмедик. — Усі поважні діячі нашого світу вміють переміщуватися тут скороченим шляхом — через портали. Ну, в нас є такі місцини: начебто вона одна, а насправді — кілька. Ця здатність з’явилася в нашого світу, коли у вашій реальності почали активно освоювати комп’ютерні програми, в яких світ вимальовується шарами. Допетрала?
Я не петрала й навіть не намагалася петрати, щосили витріщаючись навсібіч. Весь цей галас-гамір-гармидер і бедлам мені зовсім не подобався…
— Так, добре… — Ведмедик почала підштовхувати мене до намету. — Не забувай: ти — Ангеліна, гідна фіналістка конкурсу і розраховуєш на суперфінал. Плечі розправ, груди вперед, підборіддя вище, посміхайся так, ніби кутики губів до потилиці прибиті! Вперед!
Зізнатися, я думала, що намет хоч трохи сховає мене від навколишнього безладу. Насправді наївно було на це сподіватися.
Переполох усередині намету
— Дівчиська-дівчатка-дівульки-дівоньки-дівиці, всі сюди! — на весь голос гукала велика кругла безхвоста курка з гілочкою, що кумедно стирчала, здавалося, просто з її голови.
Ведмедик устигла пояснити, що курка — наставниця красунь. А решта істот, які тут юрмилися, — самі красуні та опікуни, що їх супроводили.