— Петербург названо на честь його засновника — Петра. Петро — ось головна перевірка… А про ім’я — ох, тут і справді казати нема чого! Заглянь у будь-який свій документ! — Танчик уже виговорилася й потроху заспокоюється. — Випробування на хоробрість?! — і далі бубонить вона. — Це ж треба таке придумати! Так ніякий «труб із ножем» не налякає інтелігентну людину більше за перегляд ваших зошитів!
Цей «розбір польотів» міг би тривати ще дуже довго, але Тетяна Миколаївна кидає оком у свій записник і вмить змінює напрямок.
— А нас ще вважають гарним класом! — зітхає вона цього разу не без гордощів. — Я ж недарма дала вам таку тему. Нам випало взяти участь у надзвичайно цікавому конкурсі. Дивно, що ніхто з вас не написав про нього у творі, — Тетяна Миколаївна замовкає і пильно оглядає клас. Від цікавості кожен з нас ладен розірватися на тисячу дрібних шматочків. — Вітаю, — нарешті глузливо повідомляє Танчик. — Як найзразковіший клас паралелі ми запрошені до участі в районному огляді…
— Класно! Здорово! — одночасно вигукують кілька голосів. Зізнатися, всілякі змагання ми обожнюємо. У КВК 9-А немає рівних. У спортивних естафетах — теж. І навіть у міських «Що? Де? Коли?» ми значимося серед найкращих команд. Останнє, щоправда, виключно завдяки Зіночці та Оленці. Ці дві ходячі енциклопедії примудряються відповідати в той час, коли інші «знавці» ще навіть не зрозуміли запитання. Конкурси — це чудово! «Рулез»! — як сказали б наші хлопчики. По-перше, тому що будь-який конкурс є чудовим приводом, аби прогуляти цілий день занять, по-друге — підносить наш 9-А до небес.
— Цього разу ми братимемо участь у районному «Міс Чарівність»! — урочисто повідомляє Тетяна Миколаївна.
— Упс! — після цієї красномовної реакції в кабінеті западає могильна тиша. Хлопчиська виразно кривляться, мов, хто ж із наших дівчат зможе претендувати на таке звання. Дівчиська розгублено перезираються.
Звичайно, кожній приємно було б перетворитися на титуловану Міс… Зізнатися, про такий поворот подій і я мріяла багато разів. Адже це найвірніший спосіб довести Вані Сємєчкіну з 10-Б, що він — дрюк! Він тоді кусатиме лікті з досади, що не запросив мене танцювати на торішній дискотеці. Він, звісно, привітає мене з перемогою й попросить номер телефону. Але я буду неприступна, як і годиться справжній Міс. Отоді вже він у мене попобігає! Зрозуміє, що втратив, і залишиться на все життя з дощенту розбитим серцем…
Щоправда, це тільки в разі мого виграшу. Але ж можна й програти! І наші «добрі» хлопчаки, авжеж, заплюють мене тоді за невідстояну честь класу. Та що там хлопчаки! Деякі дівчиська теж. Спочатку від заздрощів здихатимуть, що мене вибрали для участі в конкурсі, а потім в’їдливо перешіптуватимуться за спиною. Мовляв, «ха, на голові три волосини, та й ті в різні боки, а вона в Міс пройти мріяла!» — щось на кшталт отаких жахів. Ото вже ні-і-і…
І якщо відверто, навряд чи клас вибере мене. Я, звичайно, чудовий товариш і гарний друг, але для всіляких там чарувань і зачарувань не підійду, це точно. Це я ще з тієї дискотеки зрозуміла, коли Ваня Сємєчкін…
— Отже, кого виберемо в учасниці? — урочисто цікавиться Танчик і відразу, знаючи нас, грізно зсовує брови: — Тільки, будь ласка, без фокусів! Хлопців не висувати, свійських тварин не пропонувати! Отже?..
Тиша змінюється бурхливим потоком сповнених твердої переконаності вигуків:
— Та навіщо це нам, Тетяно Миколаївно! Насмішити кого чи там обігнати — це до нас. А так… Знеславимося, та й по всьому! — це навперебій вигукують хлопчиська.
— Ото ще, хвостом перед усіма крутити! — це наша найперша модниця і моя гарна подруга Таня. Вона, звичайно, впевнена, що врешті-решт клас все одно вибере її, але налаштована трішки покапризувати. Мовляв, благайте мене, вмовляйте, то, може, я потім — куди ж вас усіх подіти! — погоджуся. Тільки всі претензії у разі програшу, самі собі висловлюйте… Хитрюща! Нічого не скажеш, розумно придумала.
— Якби олімпіада чи «Що? Де? Коли?» — ми б із задоволенням, а так… — нудно тягнуть відмінниці. — Може, відмовимося?
— Не виправдаємо довіри директора?! Начхаємо на честь школи? — Танчик вкрай обурена. — Добре ж я вас виховала! Не хочете добровільно — діятимемо жорсткіше.
Танчик хижим рухом розкриває класний журнал, і в мене починається роздвоєння особистості. «Тільки не мене, тільки не мене!» — подумки кричу я і відчуваю при цьому, як у підсвідомості пульсує зрадницька, ганебна думка: «Ну хай же хоч раз поталанить, нехай починає за списком… Не Азаренкова ж тоді виберуть…» Нишком оглядаю клас і помічаю, що решта наших дівчисьок, схоже, так само розриваються від змішаних почуттів.