— Ги! — не витримав Гаврило. — Звісно, ні. Ми — таємні агенти інших шкіл і мріємо, щоб наша програла.
— Точно! — весело підтримав друга Якушев. — А Крючкова, ну, тобто Тамарка, — головний агент! Навмисно братиме участь у конкурсі! Мабуть, купу грошей від інших шкіл за це отримала. Чого б інакше погодилася так мучитися?
Усі, включаючи Тамарку, голосно засміялися. Якушев із Гаврилом і Анжелкою — демонстративно. Зіночка з Оленкою — нервово. Тамарка — якось неприродно істерично. Їй, бідолашній, було, видно, найважче.
— Тихше! — раптом голосно обірвала всіх Ангеліна. Голос її звучав настільки твердо, що вони миттю замовкли. — Якушев, сонце, запам’ятай на майбутнє: не варто висміювати те, що не до кінця розумієш. Ясно?
Чи то через упевнену інтонацію Ангеліни, чи через це її несусвітне «сонце» бідолашний Якушев не знайшов, чим заперечити.
— Отож, — упевнено провадив мій янгол-охоронець. — Перемогти нам не вдасться, це точно. Яка з нашої Тамарки міс? Та й із кожної з нас… Ми живі люди, а для міс потрібно лялькою бути…
— Точно, — разом закивали наші відмінниці. — Кого не візьми — в усіх на обличчі виразні ознаки інтелекту. Куди нам до міс!
— Ну, скажемо так, жодна з відомих моделей дурепою ніколи не була, — вирішила поновити справедливість Анжелка. — А в конкурсах брали участь і перемагали…
— Але це ж — знаменитості, а не звичайні школярки! — спокійно відрубала Ангеліна. — У тих усе життя крутиться навколо того, щоб стежити за своєю зовнішністю. Вони уроків до другої по півночі не роблять і в дворі, граючи у футбол, коліна не збивають. Щоб стати міс, треба від самого початку жити зовсім інакше, не так, як Тамара чи там хто інший із нас.
Тут уже навіть Анжелка закивала, погоджуючись, а Тамарка — та взагалі розквітла. Вона рвучко схопила Ангеліну за руку та прогула вдячним басом:
— Ось це ти правду кажеш, подруго! — а по тому раптом ніяково відсмикнула руку. — Я не боляче тебе схопила?
Ти диви! Невже ранкове вітання Ангеліни подіяло, й Тамарка тепер щоразу замислюватиметься: чи не завдає шкоди навколишньому середовищу своїми надто розгонистими дружніми поривами? Оце Ангеліна, оце молодець!
— Отже, завдання істотно спрощується, — мій янгол-охоронець, здавалося, навіть не помітив цієї своєї маленької перемоги. — Перемагати не треба. Потрібно просто гарно виступити. Залишити у всіх приємне враження про Тамару та всю нашу школу, а по тому з гідністю піти. З одного боку — нехай нас неодмінно запам’ятають. З іншого — хай бачать, що ні на які лаври ми не претендуємо. Все повинно бути легко, незвичайно та весело. І глядачів потішимо, й самі непогано час проведемо. Отже, давайте писати сценарії виходів Тамари, зважаючи на це нове завдання…
Зображення в дзеркалі на мить згасло, а потім з’явилася усміхнена фізіономія Ангеліни:
— І понесло! — гордовито повідомила вона. — Ось так ми обговорювали перший вихід!
У правому верхньому куті дзеркала, в окремому квадратику відразу змалювалися усміхнені обличчя моїх однокласників. Вони щось весело обговорювали, раз у раз вигукуючи щось на кшталт «Є ідея!» або «А пам’ятаєте, у нас у КВК було!..» Ні, Ангеліна очевидячки вплинула на ситуація вкрай позитивно.
— Ось так ми готували танцювальний номер…
У квадратику відразу виникла стрибуча, мов на батуті, розпашіла Тамарка. Вигляд вона мала дуже кумедний, хоча музика Рамштайна навряд чи спонукала до веселощів.
— Ніякого танцю! — настановлював голос Ангеліни звідкілясь ніби здаля. — Просто свобода дій — і все… І тобі приємно, і решті цікаво…
— Ні, так не піде, — рішуче заперечувала Зіночка. — Стрибки й воля — це здорово. Але глядачам нудно стане…
— Точно! — Оленка, котра все життя займалася спортивними танцями, відразу знайшла на це раду. — Нехай Тамарка біситься не сама. Та он хоча б із Гаврилом і Якущевим… І хай вони всі стрибають одночасно. Тобто іноді одночасно, а іноді — навпаки, всупереч один одному. Вийде класно, ось побачите!
— Загалом, сценарії майже готові, тепер репетируємо. Ну, і б’ємося над зовнішнім виглядом конкурсантки. Успіхи в нас у цьому колосальні! — скінчила звіт Ангеліна. — Ну, а ваші справи як?
— Кепсько, — відверто зізналась я до того, як горда Ведмедик устигла видати торбу вигадок про наші перемоги.
— У що ти вже втягла мою Віру?! — Ангеліна докірливо глянула на мою супровідну.
— Та ні, все нормально, — почала виправдовуватися та. — Навіть досягнення певні є. Петруша нас особисто до намету проводжав — зацікавився учасницею Вірою. Усі шанси в суперфінал потрапити. Тільки ось… Ну… Тут така невеличка неприємність сталася… Коротше, Його Часовість проголосив високосний рік… Ну, ти ж розумієш, я тут ні до чого… Так склалися обставини.