Царівна й Красуня миттю зачмихали носами, Яга з жабою скептично загмикали, а Чеширчиха повернулася в клітку, припинила посміхатись і проявилася цілком. Мені пісенька теж здалася сумною. Особливо зворушливим був приспів. Снігова людина набрала повні груди повітря й пронизливо заволала: «О! Який я самотній!»
— Ну що, — Єті скінчив пісню й пильно глянув у вічі Бабі Язі. — Залишитеся зі мною? Ми разом милуватимемося заходом сонця та думатимемо про високе.
— Погоджуйся, — зашепотів Ведмедик, — чудовий варіант. І заміж за Принца йти не доведеться, і Дракон не зачепить… Ну що за тетеря! Їй так поталанило, а вона ще й носом крутить!
— Ну… — Баба Яга очевидячки розгубилася. — Ні! Й не просіть. Я несправжня потвора й жодних підозрілих пропозицій не приймаю.
— Ти що?! — з жахом зашепотіли ми в спину Язі.
— Що-що?! — передражнила вона, обертаючись. — Це він зараз такий добрий, а потім, коли до нього жити перейду, перетворюся знов на Бабу Ягу, що він тоді заспіває?! Певне, посуд мити примусить, печеру свою прибирати, сто років не миту… Не… Молода я ще, аби в чиїйсь печері господарювати. Не нагулялася поки що, — Баба Яга гордовито відвернулася та втупилася кудись за обрій.
— О, прекрасна незнайомко! Своєю гордою відмовою ви ще більше привернули мене до себе. О! Ви розбили моє серце!
— На щастя! — в’їдливо буркнула Баба Яга, й Царівна з Красунею обурено заохкали. Снігова Людина ошелешено зітхнула, щось рикнула водієві вантажівки, й нас повезли далі, вглиб Драконового Царства.
— Ква-а! — жаба озвучила нашу загальну думку про вчинок Баби Яги. — Ква-атострофічна жорстокосердість. І ква-а-дурість, між іншим.
Решта навіть не завважили за потрібне щось казати Бабі з камінним серцем. Навіть Спляча Красуня, й та перевернулася від Баби Яги на інший бік.
— А що я такого сказала? Коли що розбивається — на щастя! Відома примовка — ви що, не знали? Агов, та годі вам! — чомусь Ягу зачепила наша загальна образа. — Перестаньте вже приндитися!
Але ми залишалися непохитні. Решту шляху мовчали й сумно дивилися назад на гору, спостерігаючи, як самотня постать Снігової Людини поступово меншає, але менш самотньою від цього нітрохи не стає.
— Отак ось! — сама до себе пробубоніла жорстока бабця. — На шляху до волі завжди зустрічаєш перешкоди й нерозуміння…
— І на шляху до Дракона, як з’ясувалося, теж… — Ведмедик вирішила нагадати всім про поточні неприємності.
Алфавітні неприємності
Пошукайте-но в підсвідомості та знайдіть там образ Драконячого замку. Саме такий вигляд і мало громаддя, до якого ми наближалися. Високі кам’яні стіни, оточені ровом, дивилися похмуро й непривітно. Наша вантажівка довго сигналила, зупинившись на підвісному мості, що погойдувався на вітрі побіля грубих фортечних воріт. Нарешті почулося рипіння, що заглушило бібікання нашого авто, й ліва стулка воріт відчинилася.
— Чого треба? — недобре суплячись, поцікавилася зовсім унікальна істота, що ліниво виповзла на міст.
Б-р-р! Я не те щоб боялась усіляких плазунів, але, щиро кажучи, завжди відчувала якийсь дискомфорт від погляду на них. А зараз, коли перед нами зупинилася ящірка завбільшки з перегодованого крокодила, мені стало зовсім зле. Десь усередині клітки в напівнепритомному стані тонко охкала Царівна, заспокоювана тітоньками. Ведмедик напружено сопла мені у вухо.
— Це один із прихвоснів — вірних Драконових слуг. Може, старший навіть.
— Лицарів, чи що, доставили? — не відчуваючи жодних комплексів з приводу свого зовнішнього вигляду, поцікавилася ящірка й відразу «чемно» попередила: — Майте на увазі, загриземо й лицарів, і проводирів. Тому що набридли!
— Ні, — тремтячим голосом відповів хтось із кабіни вантажівки. — Ніяких не лицарів, про що ви? Красуні прибули для співбесіди. Мені сказали, ви в курсі.
— Ми в курсі?! — ящірка, вочевидь, була зачудована. — Хоча, може, і в курсі. Я в інших попитаю. Ну, проходьте, чи що… Проїздити не пропоную — ворота поламалися й другої половини відчинити не можна.
Нашу клітку зняли з кузова й понесли за фортечну стіну. Суцільно викладене великим камінням подвір’я здавалося ненаселеним. Ні ослонів, ані бодай якоїсь поганенької альтанки! Схоже, бажаючих погуляти надворі тут не надто розбещують…
— Поставте тут, — скомандував прихвостень таким тоном, начебто йшлося про шафу, яку заносять до міського помешкання. — І можете бути вільні. Чекайте на дівчат за межами замку.