Уся моя образа миттю випарувалась.
— Отже, штани, сорочка, кросівки. Все чисте, дороге, пошите по статурі… Ой! Де ж таке брати? — засмутилася раптом Танька.
— У мене мама кравчиня! — радісно повідомила Крючкова. — Вона знаєш, скільки всього мені нашила! Тільки я не ношу — прасувати ліньки!
І тут Таньчина в’їдливість не витримала й вилізла назовні:
— Скажіть, будь ласка! Мама нашила, шмотки є, а я, виходить, мушу тут щось зі стелі брати! Весело, нічого не скажеш!..
Обурена Танька зникла з дзеркала, а моя власна фізіономія, що з’явилася замість неї, хитро поцікавилася:
— Ну то як?
— Що ти з нею зробила? — я була просто ошелешена. — 3 Танькою? Це не вона, а її охоронець, так?
— Ні, що ти! Танька в нас панянка практична, ні в що не вірить. Янгола її серед моїх знайомих нема. Я попрацювала з нашою подружкою за зовсім іншою методикою!
Напис у верхній частині екрана знову сповістив, що дзеркало транслює запис.
— Гавриле, ти зголосився допомагати, чи як? — грізно суплячись, Ангеліна нависла над яскраво-червоним Гаврилкіним. — Це єдиний шанс! Ти маєш це зробити!
— Точно! — дзявкав звідкілясь із задньої парти Якушев. — А чо? І весело, й прикольно, і, може, подіє. Ти, Гавриле, просто зобов’язаний… — тут Якушев не витримав і дико заіржав.
— Спокійно! — різко скомандувала Ангеліна. — Все! Вона вже йде! Давай, Гавриле, не підкачай!
Тут у кадрі змалювався коридор. Ангеліна з незалежним виглядом насвистувала щось собі під ніс і йшла назустріч Таньці.
— Не може бути! Я спізнилася? — чи то вибачаючись, чи глузуючи поцікавилась, Танька. — Ніколи не повірю, що збори ви почали вчасно!
— Ой, — відмахнулась Ангеліна. — Що там починати? Прийшли тільки Гаврилов та цей Якушев, який тільки викаблучуватися й уміє. Дівчиська не можуть, а Тамарка поїхала на дачу до бабусі. Загалом, я теж вирішила у своїх справах змотатися. Нехай ці дурні самі щось придумають хоча б раз. Піди, допоможи їм, чи що…
— Кгм, — замислено протягла Танька й рішуче подалася до дверей. Але, звичайно ж, усередину не зайшла. Добре, що ми з Ангеліною знали про цю її дурнувату звичку розвідувати обстановку, перш ніж заходити…
— Ну що тут казати, — понуро бубонів Гаврило цієї миті. — 3 костюмами в Крюгера точно буде повна лажа…
— А без них, можна подумати, у Крюгера лажа неповна! — зареготав Якушев.
— Дивлячись що називати лажею, — приєднався до друга Гаврилкін.
Але Якушев раптово затнувся й посерйознішав.
— Це я так, по приколу. Ти на Тамарку не гони. Людина на таке зважилася! Я особисто відразу її втроє заповажав! Ти, це, про костюми давай пояснюй. У чому лажа? Начебто ж Танька твоя в нас модельєр. Вона ж, начебто, на шматті знається…
— Ото ж бо й воно! — зітхнув Гаврилкін. — Ти ж знаєш, як Танька до мене ставиться! Знає, що ми з Тамаркою з дитинства дружимо, ревнує страшенно. Нюхом чую, зумисне з неї своїми костюмами опудало зробить. Ревнощі — штука отруйна…
— Що? Що?! Що-о-о?! — задихаючись від обурення, зашепотіла червона, як сто тисяч раків, Танька. — О! — вона відскочила від дверей і аж зубами заскреготіла. — Як тільки можна про мене таку нісенітницю вигадати? Я — ревную? Я навмисне костюми попсую?!?! Ух, та я не я, якщо в довіреної мені моделі не буде найкращих костюмів на всьому конкурсі!
— Ну як? — знову Ангеліна з дзеркала звернулася до мене.
— Вражає! — тільки й змогла видихнути я. — Ет, от би мені тут придумати щось таке…
— Чогось довгенько ви свого лобика розглядаєте… Наврочити можете… Прищами потім піде. Ось, уже й почервоніння з’являється… — уже знайомий мені страх знову подав голос.
— А в нас нині модно так, із почервонінням! — я примудрилася змусити себе не брати його «порад» до серця й навіть засміялася у відповідь.
— І все-таки мені таке довге ваше зазирання в дзеркало здається підозрілим!
— Настав час зав’язувати, — серйозно промовила Ангеліна. — Знайди будь-яке інше дзеркало для зв’язку. Це вони, певне, зараз візьмуть під контроль. Я хвилююся й хочу знати, як твої справи й чи не час нам назад мінятися світами. Бувай! Намагатимуся бути поблизу дзеркал, щоб ти могла із мною зв’язатися.
Коли страх обійшов клітку й наблизився до мене, косметичка вже стала млявою і холодною. На жаль, страх все одно про щось здогадався…
— Знаєте що? — глузливо звернувся він до решти. — Я ж не дурень якийсь! Начебто й карати вас нема за що, та не безневинні ви, бачу! Попереджаю відразу: ми вживемо заходів! Виключимо можливість зв’язку з реальним світом через дзеркала. На час проведення конкурсу — це в нашій владі. Дивіться, скільки хочете, а ось зв’язок за допомогою дзеркал буде неможливий. А раптом ви там збираєтеся радитися про конкурс із кимось забороненим? Хо-хо, не вийде! Чао!