«1.3. Щоранку Його Часовість Півень повідомляє, який нині буде день, місяць і рік.
2.12. а) У випадку, якщо облога замку триватиме більше місяця, подальша боротьба вважається безглуздою, замок оголошується неприступним, а воюючі сторони повинні вирішувати справу миром.
2.14. б) Із настанням темряви будь-які військові дії припиняються, бо ніч необхідно віддавати поповненню сил».
— Ось ті закони, які допоможуть нам гідно вийти з ситуації! — урочисто проголосила я і взялася викладати свій план. Ризикований, складний для виконання, але єдино можливий за таких обста… тьфу, загалом, у нашій непростій ситуації.
За сорок хвилин ми вже забарикадували всі входи й оголосили Королю, що Замок захоплено й ми не збираємося залишати його, поки журі конкурсу не погодиться на наші умови.
За п’ять хвилин по оголошенні Король по всьому світі фантазій проголосив екстрений збір війська, покликаного звільнити житло Дракона, схопити нас і змусити виконувати одвічну волю обставин.
І ось тут почалося все найстрашніше.
На стежці війни
Це було справжнє божевілля. Ми добре бачили яскраво-зелену траву на полі, якою до стін замку наближався ворог. Чи не ворог? Усіх мешканців світу фантазій було піднято на боротьбу з тими, хто пішов проти Обставин; Страхи бігли попереду й на ходу творили дедалі нові й нові знаряддя залякування. За ними смугою тяглися янголи, ще далі — жителі селища одноразових фантазій та інше мирне населення. Останні йшли неохоче і, я впевнена, за першої ж нагоди збиралися покинути поле бою.
Але далі! Далі йшли справжні стражі порядку. Безликі, міцні, добре озброєні олив’яні солдати. Вони браво крокували під ритмічний барабанний бій. Вони не мали душ, і тому були готові на все. Я відчула, що боюся їх.
Наступними йшли чудовиська. Наш Дракон теж був тут. Усі три голови зацікавлено роззиралися навсібіч. Схоже, все це їх страшенно тішило. Ще б пак! Навряд чи хтось раніше захоплював його власний дім. Поруч із Драконом ішли людина-гора, шаблезубий тигр і злобливо примружений циклоп. У величезних акваріумах олив’яні солдати несли трьох огидних спрутів. Один із них, як мені розповіла Ведмедик, і був тим самим жадібним і кровожерливим Морським Чудовиськом, котре поїдало людей за Драконові скарби.
І ось проти всієї цієї ватаги ми — шість зневірених, готових на все дівчисьок і жменька їхніх переляканих помічників — збиралися боротися. Маячня! І навіщо тільки я зчинила всю цю бучу?! І як мені тільки на думку спало, що удача може виявитися на нашому боці?!
Найстрашніше, що мені просто необхідно зараз було вірити в перемогу. Адже за умови цілковитої моєї впевненості вона могла стати реальністю! «Не дарма ж я — людина реального світу! — накручувала я сама себе. — Та ще й звуся Вірою!» На жаль, з усього виходило, що дарма…
— Як?! — божевільними очима я зиркнула на Ведмедика й не втрималася від докорів. — Як, запитується, я повинна змусити себе повірити?! Нас рознесуть на клоччя! Навіщо ти дозволила мені все це вчинити?!
Ведмедик нічого не відповіла, різко розвернулася й пішла до тих, хто готувався оборонятися. А це були няні. Здається, Ведмедик теж боялася. Мені зробилося нестерпно соромно.
— Ти б не стояла отут, як тичка! — казна-звідки взялася Яга та поманила мене кощавим пальцем. Дія замовляння вже скінчилася, й бабця походжала балконом у своїй природній красі, яка, зізнатися, мені подобалася навіть більше за кікіморську зовнішність. — Ще стрельнуть ненароком. Ходи-но отут сідай. Крізь поруччя все чудово буде видно. Місце ніби навмисно створене для глядачів, які не від того, щоб подивитися, а в пекло лізти не бажають.
— Дякую, — пробурмотіла я, всідаючись і одночасно розуміючи, що не повинна цього робити.
— Дякую?! Це ти мені кажеш?! Ні, ну нахаба, натуральна нахаба! — звично забубоніла Яга. — Я що, думаєш, добру справу зробити хочу?! Дзуськи! Просто з дитинства боюся небіжчиків. Навіщо мені тут твій холодний труп на балкончику?!
Я намагалася не розревтися, автоматично кивала й до болю в очах вдивлялася в божевілля, що панувало внизу. На стіні няні й тітоньки споруджували якісь дивні конструкції зі знайденої в замковому арсеналі зброї. Ведмедик невпинно моталася з веж на стіни, підносячи дедалі новий і новий мотлох для оборони. Царівна щось похапцем вишивала на величезному білому простирадлі й нервово поглядала на ворога, що невпинно наближався. Спляча Красуня якимось побитом повідомила Вербі, що ложе слід накрити звукоізолюючим килимом, знайденим в одній із Драконових веж. Усі знали, що Красуня виробляє голос, щоб застосувати свою таємну зброю — забійне хропіння. «Неуклюжа», щоб не поламати нічого зі спорудженого нянями, мужньо сиділа в своїй позолоченій клітці, але від палких переживань, що супроводилися лютими суперечками з нянями й тітоньками, звичайно, втриматися не могла. Жаба діловито вовтузилася зі стрілами, начиняючи їх якоюсь гидотою…