— У номінації «Міс Ангеліна» перемогла представниця янголів-охоронців, мила дівчинка Ангеліна Андрєєва. Їй почесну грамоту з поцілунком вручатиме наш знаменитий конферансьє Петруша. Він так хвилювався за Ангеліну, що зірвав голос, тому мені й доводиться повідомляти все самому. Нагадую, що ця почесна грамота дозволяє легко проходити в реальний світ у гості до своїх підопічних.
— Учасниця конкурсу на ймення «Неуклюжа» Чеширська одноголосно була визнана «Міс Посмішкою» нашого конкурсу. Їй грамоту з поцілунком вручає Старійшина Чеширських Котів. Завдяки цій грамоті «Неуклюжа» отримує право щоденного ламання двох-трьох будинків. Але тільки в районах, призначених до знесення, тільки в них!
— Спеціальний приз від Товариства Зелених отримує чарівна Жаба. «Вона — наш ідеал!» — зізнаються члени товариства. «Вона зелена, природна й нешкідлива! Поцілунок Принца на грамоті дозволить переможниці перевірити, Царівна Жаба вона чи просто жаба. Але в будь-якому разі відтепер вона назавжди „Міс Товариства Зелених“!»
— І нарешті, прекрасна Царівна проголошується «Міс Чарівність»! Вона врочисто запрошується на весілля Принца як… як…
Я нишком кинула оком на Принцесу, очікуючи побачити напружене бліде обличчя й покусані губи. Але ні, вона спокійно дивилася на майбутнього тестя, й по очах її було видно, що навіть якщо він зараз вимовить щось на кшталт «як прибиральниця», в Царівниних стосунках із Принцем нічого не зміниться. Вони все одно одружаться та будуть щасливі, й жодні обставини не можуть бути їм перешкодою.
— Як наречена! — вимовив нарешті Король, і всі навколо радісно зааплодували.
Ось так я виграла конкурс для своєї Ангеліни. Так, між іншим, жодного разу й не побувала на сцені. Зате зробила багато інших не менш кошмарних речей. Втім, Ангеліна відплатила мені нітрохи не гіршою монетою.
Повернення
— Ми повинні, повинні напружитися й усі разом відкрити цей портал! Адже разом ми — сила! Ми — колишні дівчиська на стежці війни! Дівчиська-переможниці! А отже, можемо все! — упевнено налаштовувала нас Царівна.
— Усі-усі! — підтвердила «неуклюжа», котра теж зголосилася брати участь у моєму відправленні додому.
Річ у тім, що почесна грамота переможниці, яка дарує право на прохід у реальний світ без будь-яких дзеркал, ще не набрала достатньої сили, щоб легко відкривати портал між світами. Я ж дуже квапилася додому. Хвилювалася за Ангеліну й батьків. Переживала за свій клас і особливо — за розбишакувату Крючкову. Загалом, як не просила Царівна залишитися на весілля, я все-таки вирішила повертатися. І ось тепер ті, хто був «дівчиськами на стежці війни», взялися допомагати мені підживлювати грамоту додатковою енергією.
— Три-чотири! — голосно скомандувала Ведмедик і стисла в кулаки всі три свої руки. Було видно, що вона страшенно силкується допомогти. Шерсть у неї на лобі вмить змокла.
— Я зараз розірвуся на безліч дрібних жабенят, — простогнала жаба, яка теж віддавала всі сили моєму порталові.
Переможниці конкурсу дружно, всі як одна, віддавали для мене свої останні сили. Але ж їм ще належало гуляти на весіллі й мати бадьорий вигляд! Які ж вони все-таки добрі й чудесні… Які… Крізь насунуту на очі завісу сліз я вже бачила арку порталу.
— Любі мої, рідні, гарні… — збиваючись, почала я, намагаючись і віддячити, й підбадьорити одночасно.
— Досить! — різко обірвала Ведмедик. — Нема коли язиком ляпати. Все, дірка готова. Давай, поринай. Сама туди, а до нас Ангелінку жени, поки портал не завалився.
Я слухняно ступнула до порталу.
— І це… Ну, як його… Коротше, спасибі тобі, ось! — Ведмедик раптом оглушливо потягла носом, і я не витримала, кинулася до неї обійматися. — Щось у ніздрю потрапило, — виправдовувалася моя плюшева подруга. — Вія, мабуть. Лоскоче там, ото ж ніс і сльозиться…
Я теж ридала… І ніхто, уявляєте, ніхто з присутніх не квапив мене й не скаржився на втому! З добрими, теплими посмішками всі колишні недоторканні капризулі дивилися на Ведмедика, яка плакала вперше в житті, й мовчки чекали, коли я наберуся сили, щоб розлучитися з нею.
— Час! — Ведмедик сама відліпила мене від своїх м’яких грудей, ще мить потрусила всіма трьома ручиськами мою долоню, а по тому рвучко вштовхнула мене в портал.
Усе навколо мене закрутилося й пішло різнобарвними плямами.
— Упс! — перша, кого я зустріла, поспішаючи шкільним коридором, була Танька. Вигляд вона мала, скажемо прямо, найдивовижніший — одне око було яскраво нафарбоване, друге ховалося під спущеним чубчиком. Нігті на одній руці були довгі та яскраво червоні, на другій — коротко підстрижені й ненафарбовані. Сукню було пошито з двох половинок — одна сіра, від якогось строгого вбрання, друга — строката, вочевидь, від кричущого напіввечірнього.