— За костюми? — гидливо перепитала Таня. Помітно було, що насправді в неї всередині ведеться страшний двобій. Допитлива й доброзичлива Танька боролася там зі шкідливою та злостивою. — А ще за що можна? Хто взагалі за що відповідає?
— Хлопці — за тягання сумок із реквізитом і загальну моральну підтримку конкурсантки. Я — за візаж і зачіску… Зіночка з Оленкою — за інтелектуальну частину підготовки. Конкурсанткам же на третьому етапі конкурсу ставитимуть якісь там запитання з енциклопедій.
Останні пункти розподілу обов’язків я придумала щойно: треба ж було щось Таньці відповісти.
— Ах, значить «за загальну моральну підтримку»?! — зі всієї моєї промови Таня почула тільки те, що здавалося їй найобразливішим.
— Саме так! — я вже почала втрачати терпіння й насилу стримувалася, щоб не перейти на вереск. — Короля робить його почт. Королеву — тим паче. Хлопчиська вдаватимуть Крючковських шанувальників і скрізь за нею ходитимуть. По-перше, для загального престижу. По-друге, щоб Тамарці не так страшно було. Нехай відволікається на суперечки з Гаврилом і від цього менше хвилюється перед виходом на сцену…
Завжди знала, що шкідливість — двигун прогресу. Принаймні моя. З самої лише шкідливості я частенько примудряюся втнути щось таке, що в нормальному стані й на думку б мені не спало. Наприклад, як зараз, із розподілом обов’язків.
— Чудово! Отже, я так і пишу… — Зіночка акуратно занесла до записника все сказане вище. Відмінниця — що з неї взяти! — «Хлопчиська — весь час поряд», — продиктувала сама собі Зіна й додала з неуважною посмішкою: — Вірно! Хай усі бачать, що в нашої міси шанувальників до біса!
— Аж двоє! — знущаючись, сплеснула руками Танька і раптом відступилася. — Хоча чого там, де в кого й стільки нема. На щастя! — вона нервово захихотіла, а по тому начебто знехотя поцікавилася: — А які потрібні костюми?
— Вірші! — замість відповіді раптом загула Крючкова. — Вірші — ось що треба розповідати на візитці!!! Прикинь, усі так: «Мене звуть Оля, я люблю лілії та жовтий колір…» — а я: «Про себе говорити нудно, давайте я вам краще замість візитки вірші прочитаю…»
Ідея здалася мені чудовою. Власне, як і решті. Ми затамували подих, спостерігаючи за цілковитим і несподіванним перетворенням Крючкової. Її очі палали, обличчя прибрало романтичного виразу, вона чи то промовляла, чи приспівувала доволі пристойні гарні ліричні рядки:
Щось ніби таке запам’яталося мені.
— Дуже непогано, — гмикнула Танька. — Ніколи б не подумала, що ти читаєш вірші.
— Не читаю, а пишу! — знову насупилася Тамарка. — Ні, ну гарна ж думка для візитки, хіба ні?
— Офігенна! — радісно запевнила я, бо нарешті вгледіла промінь світла в нашому дрімучому лісі.
— Кгм… — цього разу честь усе зіпсувати випала Оленці. — Ідея гарна. А текст доведеться переробити… Повністю. Горностай — це така тваринка. Він ширяти в небі не вміє. Хіба що коли хтось викине її з вертольота…
— Невже?! — вигукнула вражена Тамарка. — Хто б міг подумати!
— Як же так можна?! — підтримала я.
— Що? — не зрозуміли решта.
— Горностай! Як він посмів виявитися не птахом у найвідповідальніший момент?! — нерви мої були напружені до краю. — О! Якщо негайно щось не зміниться, я не витримаю! Збожеволію, з’їду з даху, застрелюся, повішуся від розриву серця!
Як не дивно, хоча останню фразу я вимовила дуже зопалу, все-таки довелося частково виконати свою обіцянку…
Деякі ознаки з’їжджання з глузду
Це трапилося наступного дня по тому, як зрадник-горностай виявився не птахом, — тобто в суботу. Тобто того самого дня, коли батьки з бабусею поїхали на дачу і я залишилася повновладною господинею власного часу аж до вечора.
Я обчиталася маминих журналів і ось уже хвилин сорок крутилася перед дзеркалом. Стільки, виявляється, всього цікавого можна вчинити за допомогою косметики! Я вже майже не сумнівалася, що зроблю з Тамарки красуню. Експерименти, певна річ, довелося поки що проводити на собі.
Так-так! Насамперед надам її — ну, поки що своєму, а потім уже й Тамарчиному — обличчю рівного матового тону. Виявляється, всі дефекти шкіри легко маскуються. Проти червоних плям і прищиків чудово застосовується коректор із зеленавим відтінком, проти кіл під очима чи ластовиння — з блакитнуватим…
Такого дива, як коректор, у моєї мами в запасах косметики не виявилося. Але я не сумувала.