Усі аж очі повитріщали, з жахом дивлячись на Кетрін. У Бена затремтіли губи, і він, перепросивши, похапцем вискочив у двері. Одна з колег Кетрін пояснила: «Той чоловік на фото… Це ж хлопець Бена, який помер декілька місяців тому. У нього був вовчак і відмовили нирки. Ти де була взагалі?»
Коли Бен повернувся до кімнати, Кетрін щиро й емоційно вибачилася: «Я й гадки не мала, будь ласка, пробач мені». Пізніше Кетрін принесла Бенові тортик і перепросила ще раз, проте це не допомогло, адже шкоду вже було заподіяно.
Чи можна звинувачувати Кетрін у тому, що вона не знала про смерть Бенового хлопця? Можливо, ні. З іншого боку, чому Кетрін була єдиною людиною в робочому колективі, хто про це не знав? Після смерті коханого Бен деякий час не з’являвся на роботі, а Кетрін цього, вочевидь, не помітила. Крім того, якби вона звернула увагу на обличчя інших колег, коли Бен завантажував фото свого коханого, вона помітила б їхні сповнені співчуття погляди. І взагалі, чому їй закортіло щось сказати про його нову світлину на екрані?
Це був не єдиний збій у роботі нунчі. Такі збої нагромаджувалися, перетворювалися на цілу лавину, оскільки Кетрін уже деякий час не зважала на своє оточення. Можливо, нетямущість не пов’язана з лихим наміром, проте інші сприймають її саме так, тож стережіться — і пильнуйте.
Романтичні комедії на кшталт фільмів Річарда Кертіса (найкращий приклад — це сумнозвісна стрічка «Реальна любов»[23]), можливо, певною мірою спричинили хибне, але поширене уявлення про те, що найкращий спосіб домогтися романтичних стосунків — подолати спротив об’єкта пристрасті, публічно змушуючи цю людину ніяковіти. У подібних учинках винні і чоловіки, і жінки. Однак це не романтика — це егоцентричний світогляд.
Розглянемо прояв цього явища на прикладі Райнера, оперного співака, якому вперше в житті пощастило зіграти головну роль на сцені. Прем’єра мала шалений успіх: глядачі вітали виконавця бурхливими оплесками, гриміли овації. Його батько та дев’яносторічна бабуся сиділи в першому ряді партеру зі сльозами на очах — так вони пишалися ним. Для Райнера цей вечір був настільки чудовим, що ніхто не міг би зіпсувати йому настрій.
Уточнення: ніхто, крім Ешлі, його неврівноваженої колишньої дівчини, яку він уже десять років не бачив.
Райнер саме насолоджувався оплесками, коли Ешлі вибігла на сцену й подарувала йому величезний букет. Райнер знітився, він навіть не впізнав її, доки вона не схопила його в обійми й не сказала: «Любий, я так тобою пишаюся!» Саме тоді його здивування змінив жах. Глядачі захихотіли, подумавши, що це його дружина або дівчина. Підбадьорена, як їй здалося, заохоченням залу, Ешлі залишилася на сцені. Коли опустилася завіса, вона пішла за Райнером за лаштунки, вимагаючи його уваги. Ешлі не помічала, наскільки неприємною та дивною здавалася йому ця ситуація.
Зрештою Райнер був вимушений дуже неввічливо витурити її звідти, щоб вона дала йому спокій.
Дебютний виступ у головній ролі мав стати подією, яку Райнер завжди згадував би з радістю, проте спогади про цей вечір було назавжди зіпсовано. Через Ешлі. Не будьте такими, як Ешлі. Якщо вам здається, що ви головний герой фільму, а всі решта — другорядні персонажі, чиї почуття не мають жодного значення, крім випадків, коли вони допомагають утіленню вашого наміру, романтичного чи ні, то нічого доброго з цього не вийде.
У багатьох із нас є знайомі, яким треба пояснювати все прямо, без манівців, а іноді навіть після цього вони все ще не розуміють суті. Безумовно, у спілкуванні беруть участь щонайменше дві людини, і часто ніхто не винен у непорозуміннях. Утім, дехто більше схильний до непорозумінь, ніж середньостатистична людина. Часом це призводить до неприємностей для всіх навколо.
Еліс часто скаржилася на те, що її новий хлопець, Стен, геть не розуміє натяків. Якось увечері вона сказала йому:
— Гадаю, тобі сьогодні краще піти додому, а не залишатися в мене. Мені завтра дуже рано вставати.
Стен відповів:
— О, не хвилюйся, я не проти, щоб ти рано прокидалася. Власне, я, мабуть, міг би спробувати підхід «ранок — панок».