Мезуза — це чудове тактильне нагадування про важливість внутрішнього спокою. У багатьох релігіях існує щось, що має нагадувати людям про споглядання зовнішнього світу. На думку спадають чотки: у католиків, мусульман і буддистів є власні аналоги. Дотик — це чуття, яке чинить значний вплив на людину. На потребі відчувати дотик ґрунтується віра в різноманітні талісмани. Власне, такі фізичні об’єкти — це втілення нунчі: використовуючи всі органи чуття, ви плідніше взаємодієте зі світом.
Незалежно від вашого віросповідання, навіть якщо ви не сповідуєте жодну релігію, я наполегливо раджу сприймати будь-яке приміщення так, ніби на дверях у нього висить мезуза: заходьте в помешкання усвідомлено й обачно, не думайте лише про себе. Не потрібно думати саме про Бога, головне, щоб ви пам’ятали: ви не пуп землі!
Багато років тому в мене була надзвичайно приязна колега, яку тут я називатиму Віолою. Якось вона запросила мене на вечірку в себе вдома в п’ятницю. Того дня здійнялася страшенна хурделиця, на дорогах утворилися затори, і я запізнилася на вечерю. Ледь зайшовши до помешкання моєї колеги, я засапано проторохтіла: «От лайно, перепрошую, що я запізнилася, погода просто лайно якесь!» Я бачила цих людей уперше в житті.
Усі дивилися на мене спантеличено.
Утім, я так хвилювалася, що базікала далі: «Я прийшла б раніше, але мусила зайти в крамницю придбати вина, а черга була просто величезна, на два квартали, і довелося сюди бігти, то я так засапалася, нічого собі, я наче астматик, ну що, сподіваюся, усі люблять вино “Сансер”?»
Усі мовчки дивилися на мене. Після цього я намагалася заприятелювати з присутніми, розводячи балачки. Усі поводилися дуже ввічливо, проте я розуміла: щось тут не так.
Наступного понеділка, коли ми прийшли на роботу, Віола пояснила, що трапилося. У п’ятницю ввечері, саме перед тим, як я прибігла до Віоли, одна з її подруг повідомила всім важливу звістку: у цієї жінки діагностували неоперабельний рак підшлункової залози, вона вирішила відмовитися від курсу хіміотерапії, і жити їй залишилося декілька тижнів або місяців. Як я зрозуміла, останнім, що вона сказала, перш ніж я вдерлася до вітальні, були слова: «Я хочу просто жити та створити спільні спогади зі своїм чоловіком».
Здається, я теж долучилася до таких спогадів.
Безперечно, я ніяк не могла знати про таке. І Віола аж ніяк не дорікала мені. Я ніяково перепросила за те, що вдерлася на вечірку зі своїм безперервним базіканням, і Віола сказала: «Так-так, звісно. Ти ніяк не могла б здогадатися. Не переймайся. Я просто хотіла пояснити, що сталося».
Проте я розуміла, що Віола більше ніколи не запросить мене до себе.
Можливо, зараз ви подумали: «Слухай, Юні, це дуже неприємний збіг, але ж ти нічого поганого не зробила. І якщо інші так не думають, вони несправедливі».
Дійсно, я не зробила нічого «поганого», проте намір і наслідки — не одне й те саме. У людей на тій вечірці виникли погані асоціації зі мною. Можливо, їм навіть було соромно за ці асоціації, але загалом ситуація склалася кепська, і з цим уже нічогісінько не вдієш.
Як я мала б використати своє нунчі
Попри запізнення, я могла б віддати шану помешканню, перш ніж ступати на поріг. Я ж не органи для життєво важливої трансплантації принесла! Могла б витратити декілька секунд на ритуал «вітання з нунчі» — мовчки проаналізувати вже сформовану в приміщенні атмосферу, а не притьмом змінювати її, наче галасливий рознощик піци. Пізніше, уже вдома, я пригадала, який вигляд мала кімната, і тут мені майнула думка про декілька подробиць:
• Коли чоловік Віоли прочинив мені двері, то тихо прошепотів: «Вітаю». Я мала б здогадатися, що щось не так: чого це він шепоче? Принаймні, могла б напружити своє нунчі та спробувати зрозуміти, що відбувається.
• Коли я зайшла до вітальні, ніхто не посміхався. Це дивно для вечірки. Я подумала, що гості образилися на мене через запізнення, тому що, коли ви не використовуєте нунчі, вам здається: ви пуп землі.
• Одна з жінок — гостя з невиліковною хворобою, як потім з’ясувалося, — нічого не їла й не пила.
• Чоловік поряд з нею міцно стискав її долоню обома руками.
Наведений приклад — це доволі типова помилка у використанні нунчі. Я настільки зосередилася на власній халепі, що була впевнена: усі тільки про мене й думають. Мені хотілося запевнити присутніх, що я їх не зневажила. Але досягла геть іншого.