Розглянемо приклад про тарілки для хліба. Сара запросила свого нового хлопця Магнуса на обід з давніми друзями. Він поклав скибку хліба на невеличку тарілку, яка стояла праворуч від нього. Його дівчина, яка сиділа ліворуч, прошепотіла: «Любий, твоя тарілка для хліба ліворуч, ця не твоя». Проте Магнусові забракло нунчі послухати її, він надто знітився. Тож погіршив ситуацію, поклавши ще хліба на тарілку й наквецявши на скибки товстезний шар масла.
От тільки виникла проблема: якщо ви взяли чужу тарілку, це означає, що ваш сусід залишився без неї. Жінка, яка сиділа праворуч від Магнуса, ніяково сказала: «Перепрошую, проте, здається, ти взяв мою тарілку для хліба…» Потім Магнус весь вечір бурчав, дорікаючи Сарі, що її друзі — сноби.
Так, він помилився тарілкою, з ким не буває? Проте насправді його помилка полягала в тому, що він не скористався «окоміром», не подивився, що роблять інші, не підлаштувався до ситуації. Помилка Маркуса відрізняється від помилки іноземного високопосадовця на прийомі в королеви, який випив води з посудини для миття рук: високопосадовець (потенційно) ускочив у халепу сам, а от нездатність Маркуса проаналізувати ситуацію наробила клопоту іншій людині.
Коли йдеться про етикет і нунчі, важливо пам’ятати: етикет існує для того, щоб усім було зручно, а не для того, щоб ви почувалися зверхньо завдяки знанню всіх гарних манер. А от голосні повчання щодо того, як можна поводитися за столом, — аж ніяк не вияв гарного нунчі.
Один мій друг якось сказав: «Якщо хочеш зрозуміти, що тобі насправді кажуть, не звертай уваги на звуки». Така порада здається дивною, однак це не так. Ідеться про те, що не варто сприймати слова людини як точне відображення її думок. Звертайте увагу на контекст, на мову тіла. Інакше кажучи, не судіть про книгу за обкладинкою. Доволі часто людські слова — це лише обкладинка, не більше.
Ви можете думати, що всі зобов’язані чітко висловлюватися, але це не так. Корейцеві така ваша вимога здалася б зухвалою. Іноді вам справді потрібно читати думки — а з гарним нунчі це не так складно, як можна припустити.
Уявіть, що ви погодилися допомогти сім’ї біженців з охопленої війною країни. На деякий час ця сім’я оселилася у вашому будинку, і спершу все було чудово: вони ввічливі й тихі, охайні й тактовні, миють за собою посуд, і хоча ви не володієте рідною для них мовою, розумієте, що після восьмої вечора батьки не дозволяють дітям зчиняти галас. Коли ви читаєте або сидите за комп’ютером, ця сім’я докладає зусиль, щоб вас не непокоїти.
Якось мати цих дітей запитує у вас: «Чи багато людей у цій країні їдять свинину, як ви?» Ви відповідаєте: «Ну, мабуть, ті, хто полюбляє свинину, доволі часто її готують, так». Це запитання здається вам дещо дивним, утім, ви не підтримуєте розмову на цю тему з тією жіночкою, хоча нунчі й мало б підказати вам, що варто з’ясувати, чому вона заговорила про це.
Через деякий час це запитання повторює батько: «Люди в цій країні їдять свинину щодня?» І знову, замість того щоб уточнити, чому чоловік цим цікавиться, ви не звертаєте на його слова уваги. Лише місяць по тому дізнаєтеся, що ці біженці — мусульмани. Релігія забороняє їм їсти свинину, але весь цей час ви пригощали своїх гостей стравами зі свинини, а вони їли, не бажаючи виявити неповагу до того, хто їх прихистив.
Вірогідно, у такій ситуації ви були б спантеличені або подумали б: «Це просто смішно! Чому вони мені не сказали?! Запитувати про те, чи всі в нашій країні їдять свинину… Це ж пасивна агресія! Я що, маю думки читати?!»
Але якби у вас було гарне нунчі, ви помітили б з десяток ознак того, що ця сім’я дотримується дуже непрямого стилю спілкування задля уникнення конфронтації. Тактовні зусилля, яких вони докладали, щоб вас не непокоїти, мали б сигналізувати вам, що ці люди не звикли просити про щось безпосередньо. Уся їхня поведінка мала б підказати вам, що ці люди цінують чужий спокій значно більше, ніж безпосереднє спілкування. Так, у цьому сенсі ви мали б «прочитати думки» або, принаймні, почути свою інтуїцію й запитати в цих людей без манівців, чому їх так цікавить любов до свинини у вашій країні.
Щоразу, коли ви думаєте: «Казна-що! Я ж не телепат!», сприймайте це як симптом браку нунчі.
Коли ви викликаєте в оточення неприємні емоції, бо вам бракує нунчі, те, що ви не збиралися когось засмутити, не є пом’якшувальною обставиною. Нунчі не схоже на змагання, де всі здобувають призи незалежно від результатів.