— Ти готова? — нямлик усміхнувся, клацнув пальцями, і їх підхопив теплий райдужний вихор.
— Доню, ти справді видужала, — почула дівчинка мамин голос і відчула її руку на чолі, — температури зовсім немає.
— Так, мамо, я прийняла найкращі ліки від ангіни.
— Головне — вірити, що ти одужаєш, — до Олянчиного ліжка підійшов тато і лагідно погладив дочку по голові.
У відповідь Олянка тільки усміхнулася. Раптом до неї долинув знайомий запах — на тумбочці біля ліжка лежало кілька насінин.
«Певно, поки Балакуча Квіточка вихвалялася, Буцик устиг підібрати її насіння, — здогадалася Олянка. — Як чудово! Тепер, коли ці насінинки проростуть, я обов’язково вилікую Маринку від страшної хвороби, що зветься «ненажерка»…»
ПІНГВІН-ЛИСТОНОША
Розділ перший,
у якому до Олянки приходить дуже дивний гість,
і вона дізнається, що й у наші дні існують пірати
Олянка почула дзвінок і побігла до вхідних дверей — вона подумала, що це бабуся повернулася з пошти. Дівчинка сподівалася, що сьогодні прийде лист від мами й тата, які вже півроку працювали на науковій станції в Антарктиді.
Спершу листи від батьків приходили дуже часто, але ось уже кілька тижнів Олянка не мала від них жодної звісточки.
— Щось сталося? Чому ти так швидко повернулася?! — вигукнула Олянка і, навіть не зазирнувши у вічко, відчинила двері.
Та на порозі їхньої квартири стояла зовсім не бабуся.
— Ви хто? — розгублено запитала Олянка, хоча добре роздивилася гостя. Перед дівчинкою стояв огрядний пінґвін. Птах відкрив дзьоба і раптом заговорив тихим захриплим голосом:
— Прошу не хвилюватися. У мене для вас звістка.
Промовивши це, пінґвін ґречно вклонився, спритно вихопив дзьобом з-під крила великого білого конверта і простяг його Олянці.
На конверті була написана Олянчина адреса, і вона одразу ж упізнала чіткий татів почерк.
— Даруйте, — ввічливо нагадав про себе пінґвін, — а чи не могли б ми зайти до помешкання? Розумієте, мені б дуже не хотілося, аби мене тут хтось побачив…
— Ой, пробачте! Просто я розгубилася, — сказала Олянка й відступила в коридор. За нею, смішно перевалюючись на коротеньких ніжках, подріботів пінґвін.
— Ви дозволите? — запитав птах і, не чекаючи відповіді, кинувся до ванни.
«Нічого собі пінґвіни розвелися! — подумала Олянка, — почуваються у міській квартирі, як на власному айсберґу!»
За мить у ванні зашуміла вода і почулося задоволене повискування пінґвіна.
«Треба кудись його сховати, поки не повернулася бабуся», — подумала Олянка. Але її роздуми перервав голос птаха:
— Чи не могли б ви принести мені щось попоїсти — я страшенно зголоднів, поки летів у вантажному відділенні піратського літака. Розумієте, у мене від хвилювання прокидається страшенний апетит… І, якщо можна, трохи льоду з холодильника, — попросив птах, — вода у вас надто тепла.
Олянка слухняно пішла на кухню, дістала з холодильника заморожену рибинку, формочку з льодом і віднесла все це пінґвінові.
— Більше нічого не треба? — досить уїдливо запитала дівчинка, та птах не звернув на неї уваги, він продовжував хлюпатися у ванні, й видно було, що вилазити звідти не збирається.
Дівчинка вирішила не заважати дивному гостеві й пішла до своєї кімнати. Саме час було прочитати листа, якого приніс їй пінґвін. Олянка чекала чого завгодно, але те, про що писав тато, вразило й налякало дівчинку:
«Привіт, доню! З нашою експедицією трапилася дуже дивна історія.
Маму, мене й усіх наших друзів захопили в полон пірати.
Так-так, виявляється, й у наш час є пірати.
Тільки тепер вони плавають не на вітрильниках, а на підводних човнах.
Пірати замкнули всіх членів наукової експедицй у крижаній камері всередині велетенського айсберґа.
Тут їхня секретна база, де вони готують різні злочини. І ніхто про це не знає.
На щастя, тут мені зустрівся знайомий пінґвін.
Колись він брав участь у наших наукових експериментах і навчився розмовляти. Звуть його Петром.
Потім його захопили пірати й змусили працювати листоношею — він розносив таємні повідомлення по піратських криївках, що розмістилися серед вічних снігів.
Адже пінгвіна ніхто не запідозрить у злочинних намірах.
Ці бузувіри тримають у заручниках родину сердешного птаха — дружину Настю і трьох малолітніх пінгвіненят.
Отож, бідолашний Петро мусить виконувати накази бандитів.
Але тепер пінґвін-листоноша вирішив боротися з піратами.
Завтра він спробує пробратися на піратський літак і долетіти на велику землю.
У піратських аґентів є якась справа саме в нашому місті.
Петро дуже розумний і кмітливий, але все одно він — лише птах.
Тож без твоєї допомоги нам не обійтися. Щойно одержиш цього листа — негайно зв'яжися з міліцією.
Хай одразу вирушають нам на допомогу. Але будь дуже обережною — піратські шпигуни діють по всьому світу.
І ще прошу тебе — нічого не кажи бабусі. Ти ж знаєш — у неї хворе серце, і хвилюватися їй не можна.
Цілую тебе.
Твій тато.
P.S. Мама тремтить від холоду і тому не може писати, але вона передає тобі вітання і просить, щоб ти поспішала, бо скоро ми всі перетворимося на крижані бурульки.»
Розділ другий,
де пірати переходять у наступ,
пінгвін висловлює сумніви,
а нямлик роздає щиглі
Олянка кинулася до телефону, але тут знову пролунав дзвінок, і дівчинка побігла до дверей.
Цього разу вона вирішила не відчиняти двері одразу, а припала до очка. У коридорі стояло троє незнайомих чоловіків, убраних в однакові спортивні костюми.
Найбільшу підозру в Олянки викликав один із незнайомців — гладкий дядько з чорною пов’язкою на правому оці. В руках він тримав коробку з тортом.
Олянка зачаїлася і навіть дихати намагалася тихо-тихо. Але одноокий продовжував дзвонити, а потім заговорив лагідно й улесливо:
— Я знаю, що ти вдома. Не бійся, ми — друзі твого тата. Привезли тобі гостинці. Відчини, люба дівчинко, не барися.
— Треба негайно тікати — це пірати, — почула Олянка шепіт.
Дівчинка рвучко озирнулася. Петро стояв біля неї, й видно було, що він дуже наляканий.
— А як же тато? Я мала викликати міліцію, щоб його визволили з полону…
— Яка міліція? — безнадійно махнув крилом Петро. — Поки вони приїдуть, ці лиходії до нас уже доберуться. Та й що ти скажеш міліціонерам? Приїжджайте скоріше — у мене вдома пінґвін, що вміє розмовляти, а в квартиру лізуть пірати, які захопили моїх батьків у полон?
— Так, у міліції подумають, що це якийсь дурний жарт, — згодилася Олянка.
І раптом вона зрозуміла, що треба робити. Дівчинка поманила за собою птаха і навшпиньки пішла до своєї кімнати. Вона вже давно домовилася з Буциком про сигнал тривоги, яким вона могла терміново викликати його з Країни нямликів.
Дівчинка нахилилася над замаскованим отвором, прикритим клаптиком барвистих шпалер. Потім тричі постукала в стіну і дуже тихо проказала чарівне замовляння.
— Не хочу тобі заважати, — тихо промовив пінґвін, зазираючи Олянці через плече, — але невже ти вважаєш, що ми можемо врятуватися від піратів, якщо стукатимемо в стіну й бурмотітимемо якісь незрозумілі слова?
— Ти що, підслуховував?! — обурено скрикнула Олянка, але Петро не встиг їй відповісти, бо в цю мить клаптик шпалер відхилився, і крізь отвір у стіні на підлогу вистрибнув Буцик.
— Привіт! — весело вигукнув нямлик. — Та, побачивши пінґвіна Петра, спохмурнів і осудливо похитав головою: — Нічого собі несподіванка! Ти давно мені казала, що хочеш завести домашню тварину, але я думав, що це буде цуцик або кошенятко. А що робить у тебе в кімнаті ось це чудернацьке створіння? Воно часом на мене не нападе?