— Звичайно, звичайно, — згодився пан Бурулька, — зараз я все розповім. Знали б ви, у яку халепу вскочили, коли спустилися до цієї ями! Нам чимшвидше треба звідси тікати. Бо як прийдуть стіногризи, буде пізно — вони й вас запхають у холодильник і перетворять на бурульки.
— А навіщо їм усіх заморожувати? — вражено запитала Олянка.
— Щоб церетворити все місто, а потім і всю землю на крижану пустелю! — сумно промовив пан Бурулька і заплакав крижаними сльозами.
— Ну, тепер я потроху починаю розуміти, який хитромудрий план вигадали підступні стіногризи! — промовив Буцик. — Нам і справді треба звідси ушиватися. Але спершу ми визволимо всіх, кого ці лиходії замкнули в холодильники.
Однак, коли Олянка, Буцик і пан Бурулька повідчиняли дверцята великих, середніх і малих холодильників, виявилося, що всередині порожньо.
— Куди ж вони поділися, мої п’ятнадцять братів-близнюків, — заридав пан Бурулька. — Пам’ятаєте, тиждень тому була відлига, сніг почав танути, а наступного ранку вдарив мороз? Ось тоді ми всі й виросли на залізній трубі, куди скрапувала вода із даху будинку.
— Не плач, здається, я здогадуюся, де твої брати. Сьогодні вранці, коли я біг на зустріч із Олянкою, то чотирнадцять разів перечепився об щось холодне й слизьке. Тепер я зрозумів — стіногризи використовують бурульки для того, аби заморожувати Країну нямликів.
— А чому ж вони не забрали з холодильника й мене? — схлипуючи, запитав крижаний чоловічок.
— Розумієш, тебе відламала від залізної труби Олянка. А всі нямлики знають, що бурулька, до якої торкнулася дитяча рука, стає чарівною. Хіба твої брати-бурульки вміють розмовляти людською мовою?
— Ні, — погодився пан Бурулька.
— От бачиш! Певно, стіногризи також відчули, що ти особливий, і вирішили використати тебе пізніше, щоб заманити у своє підземелля побільше дівчаток і хлопчиків. Адже кожна дитина піде за балакучою бурулькою хоч на край світу.
— Та ви що! _ обурився пан Бурулька. — Я б нізащо не згодився дурити дітей!
— У тому й річ, ці підступні лиходії вміють задурманювати і людей, і нямликів, і навіть бурульки. Я певен, що той крижаний туман, об який я обпікся, коли ми спускалися в яму, мав і нас перетворити на слухняних помічників стіногризів. Добре, що перед цим я встиг з’їсти цілу коробочку Чарівної Страви. Тільки завдяки їй ми і врятувалися!
Розділ четвертий,
де друзі намагаються перемогти стіногризів за допомогою їхньої ж зброї,
а водночас довідуються про те, хто зрадив нямликів
Діти з паном Бурулькою підбігли до крижаних сходів, якими спускалися до підземної кімнати. Та що це — сходи зникли, ніби їх ніколи й не було. Перед ними видніла глуха стіна.
— Ось цього я й боявся, — запхинькав пан Бурулька, і з його очей знову побігли сльози, — зараз тут з’являться стіногризи…
— Тс-с-с! — прошепотів Буцик і приклав палець до губ, — а ми не чекатимемо, поки вони на нас нападуть. Краще ми влаштуємо пастку на самих стіногризів. І використаємо для цього їхню власну зброю — холодильники. Хутчіше прив’язуйте до дверцят ось ці мотузки, — і Буцик, мов фокусник, дістав із кишені цілий жмуток тоненьких шнурочків.
Дівчинка вже хотіла розпитати, як їм можуть допомогти якісь там мотузочки, але в цю мить почувся металевий брязкіт, і до підземної кімнати залетів іще один холодильник. Було зрозуміло, що стіногризи готують нові пастки.
— Скоріше! Лиходії вже близько! Зараз нема коли пояснювати — просто робіть те, що я, — нямлик почав прилаштовувати до ручок холодильників мотузки так, щоб їх не було видно. До нього приєдналися пан Бурулька і Олянка.
Вони ледве встигли закінчити свою роботу, коли одна стіна в підземній кімнаті затремтіла і з неї посипали пісок та камінці.
— Мерщій ховайтеся за холодильниками і мовчіть, — наказав нямлик.
Олянка дуже обережно визирнула зі своєї схованки і побачила, що у стіні утворилася величезна діра. Від переляку в неї перехопило подих — до підземної криївки заскочив перший стіногриз.
Він був схожий на велетенську гусінь зі страшною зубатою пащекою. Хиже створіння швидко пересувалося на тоненьких пазуристих лапках. Слідом за ним до підземелля застрибнуло ще кілька стіногризів.
Та що це? За останнім зубатим чудиськом до кімнати вскочив… нямлик.
— Гей ти, Курдуплю! — покликав огрядного чоловічка стіногриз, який, певно, був головним, бо мав найбільші ікла. — То які секрети розкриєш ти нам сьогодні?
Пузатий нямлик низенько вклонився і, хитро примруживши очі, запитав:
— А що мені за це буде?
— Ти диви! — здивувався зубатий, — та ми ж з тобою домовилися — ти нам допоможеш занапастити Країну нямликів, а ми тобі за це дамо найбільший у місті будинок.
— Із найтовстішими стінами! — нагадав зрадник.
— Ги-ги! Та звичайно, з найтовстішими стінами, — охоче погодився стіногриз і непомітно підморгнув своїм ікластим товаришам.
— І я зможу стати королем Нової Країни нямликів — Курдуплем Першим?
— Аякже! — запевнив головний стіногриз. — І годі вже базікати. Зараз ми підготуємо пастки для наших нових рабів.
Олянка побачила, як лиходії відчинили одне за одним дверцята всіх холодильників, а тоді позалазили всередину й почали бурмотіти якісь незрозумілі слова.
— Це вони вичаровують крижаний дим, — прошепотів Буцик, — щоб ті, кого вони замкнуть усередині, вже ніколи не змогли вирватися на волю. А коли стіногризи захоплять наш будинок і заморозять усіх його мешканців — і нямликів, і людей, — вони схочуть загарбати цілий світ…
— То що ж робити? — вжахнулася Олянка.
— Просто за моєю командою смикни за мотузочок, — так само тихо промовив Буцик.
Олянка й пан Бурулька завмерли, тримаючи в руках мотузочки, прив’язані до дверцят холодильників, і чекали знаку від нямлика.
Розділ п’ятий,
у якому Курдупель мріє про те, як владарюватиме у Новій Країні нямликів,
стіногризи потрапляють у власні пастки,
а Олянка з друзями святкує перемогу
А тим часом пузатий Курдупель зачаївся у найдальшому куточку підземелля, щоб крижаний дим, бува, не зачепив і його. Він заплющив очі й уявляв, як сидітиме на високому троні, а його підданці — звичайні нямлики, виконуватимуть усі його накази.
— Ану, принесіть мені велику миску Чарівної Страви! — скомандував Курдупель, — і вмить десять слухняних нямликів принесли йому величезну миску манної каші.
— їжте, ваша величносте! — улесливо проказав один зі служників.
Курдупель аж засміявся від радості. Та що це за дивні звуки? Нямлик-зрадник розплющив очі і з жахом побачив, як дверцята холодильників самі собою заклацнулися, і його нові господарі-стіногризи опинилися у пастках, які готували для своїх майбутніх рабів.
Це Буцик подав знак панові Бурульці та Олянці, і вони одночасно смикнули за мотузочки.
— Ура! — закричали друзі, а після цього почали повільно підходити до пихатого й підступного Курдупля.
— Ану, збирайся, зраднику! — наказав Буцик. — Підемо додому, і ти сам розкажеш, як допомагав стіногризам занапастити Країну нямликів.
— Та що ви! — зарепетував пузатий нямлиіс, — я ж просто пожартував. Вірніше, я просто хотів надурити цих поганських зубатих потвор і врятувати нашу любу Країну нямликів.
— Не бреши, ми все чули, — суворо мовив Буцик і підштовхнув Курдупля до діри, яку зробили стіногризи.
Виявилося, що зубаті хижаки проклали цілий тунель, який вів прямісінько до Країни нямликів. Освітлюючи дорогу ліхтариком, Буцик упевнено пробирався крізь купи потрощеної цегли й погризених балок.
— Так, ці лиходії знищили майже півбудинку, ще б трохи — і від нашої країни не лишилося й сліду, — сказав він, суворо глянувши на зрадника Курдупля. Але той опустив голову й дивився собі під ноги.
Урешті друзі опинилися на центральному майдані Країни нямликів. Олянці вже колись пощастило тут побувати, і тому вона з цікавістю озиралася на всі боки й пізнавала знайомі місця.