— Бачиш, я був правий! — озвався Буцик. — Твоя сусідка тільки прикидалася лагідною й доброю. А головним для неї були лише медалі й призи! Тепер я розумію, чому сердешний Пухнастик від неї втік, коли програв змагання.
— Зажди. Здається, я розумію, чому тьотя Галя так хотіла розшукати свого Пухнастика, а тепер дістала десь цього сердешного білого котика й перефарбовує його. Вчора я бачила величезне оголошення. У нашому місті відбудеться міжнародний котячий конкурс краси «Містер Няв».
Господар кота-переможця отримає великий грошовий приз. І проходитиме цей конкурс якраз у тому павільйоні, де зараз співає котячий хор.
Розділ п'ятий,
у якому Олянка пробує створити собі двійника,
а тьотя Галя розповідає по телебаченню про свою любов до тварин
— Доню, прокидайся — час іти в садочок! — почула Олянка мамин голос і ледве розплющила очі.
Вона одразу ж пригадала свою вчорашню пригоду. Додому вона повернулася лише під ранок, коли небо на сході почало сіріти.
Вони домовилися з Буциком зустрітися вранці, але, мабуть, нямлик також дуже втомився і проспав їхню зустріч.
«Що ж робити?» — розпачливо думала дівчинка, повільно натягаючи тісні смугасті колготки й надягаючи свою улюблену сукенку з вишитим рудим котиком на кишеньці.
Раніше дівчинка ніколи не звертала уваги на те, що вишитий котик дуже схожий на Пухнастика. А тепер, поглянувши на усміхнену котячу мордочку, вона зрозуміла, що їй слід робити.
Одного разу Буцик уже проробляв такий фокус, а тепер Олянка хотіла повторити його сама. Адже вчора вночі малий чоловічок довірив їй таємне заклинання, і вона вже змогла перенестися за допомогою чарівних слів у помешкання підступної тьоті Галі…
— Молодець, ти вже майже зібралася, — похвалив дочку тато, зазирнувши до її кімнати.
— Так, не хвилюйся, зараз я буду готова! — вигукнула Олянка й підстрибом побігла до ванни.
Там вона вхопила шматочок пахучого полуничного мила, підставила його під струмінь води, а тоді замружилася, подмухала на нього і проказала два чарівні слова.
— Ой, як холодно, як мокро! — почула вона ніжний голосок.
Перед Олянкою стояла дівчинка — точнісінька її копія. Ось лише вираз обличчя у цієї дівчинки був дуже сумний і невдоволений, а в очах бриніли сльози.
— Кулько, не плач, — заспокоїла двійника Олянка. — Ти мені дуже потрібна. Підеш замість мене в садочок?
— Та що ти, я така тендітна, така ніжна, така вразлива, — захлипала Кулька. — А якщо почнеться дощ? Та я ж просто розтану!
— А я дам тобі свого жовтого дощовика! Крізь нього жодна краплинка не просочиться! І перестань пхинькати, хіба тобі не хочеться допомогти врятувати бідолашну тварину? Уяви собі, ходить безпритульний котик під дощем, у нього мокрі вушка, спинка й лапки. І нема кому його пожаліти… А якби ти чула, як він співає…
— Ну, годі вже, годі! — зойкнула Кулька. — Я ж-тебе попереджала — у мене надзвичайно м'яке серце… Я згодна. Тільки за однієї умови — колись я також хочу почути, як співає цей обдарований, хоча й нещасний котик.
— Ура! — закричала Олянка. — Я знала, що на тебе можна покластися!
— Ні-ні! На мене не можна нічого класти, а то я просто лусну! — захвилювалася Кулька.
Мама й тато дуже поспішали на роботу, тож зовсім не звернули уваги на те, що їхня дочка трохи змінилася. Щоправда, тато принюхався і сказав мамі:
— Яка у нас акуратна донечка. Помилася так, що від неї на метр пахне суничним милом!
Щойно за батьками й за Кулькою зачинилися двері, як Олянка вилізла з-під ліжка й почала діяти. Спершу треба було дізнатися, коли почнеться конкурс.
Саме зараз йшла ранкова телевізійна передача про домашніх тварин під назвою «Роги, крила та хвости». Там уже, напевно, мали розповідати про конкурс.
Перший, кого дівчинка побачила, ввімкнувши телевізор, була… тьотя Галя. Вона вмостилася у зручному глибокому кріслі, а на руках у неї сидів великий пухнастий рудий кіт.
«Невже Пухнастик все ж вирішив повернутися до своєї господині-шахрайки?» — подумала Олянка, але, придивившись, зрозуміла, що на колінах у сусідки сидить перефарбований Сніжок.
— Найголовніше — це любити свого чотирилапого друга, — щебетала тьотя Галя й чухала кота за вушком. — Для мене головне, щоб мій муркотун був щасливий та здоровий, а отримає він головний приз чи ні — мені байдуже!
— А чому він такий сумний? — запитала в тьоті Галі ведуча.
— Та що ви, то він просто засоромився. Мій Пухнастик надзвичайно сором’язливий — весь у свою хазяйку!
— Отож, — сказала ведуча, — усіх наших глядачів запрошуємо на конкурс «Містер Няв», який розпочнеться о 10-й годині ранку у скляному павільйоні, що стоїть посеред центрального міського парку.
Розділ шостий,
де судді намагаються зробити правильний вибір,
а Олянка їм у цьому допомагає
До початку конкурсу залишалося зовсім мало часу. Олянка все ще сподівалася, що Буцик ось-ось вистрибне з потайного отвору в стіні, але врешті зрозуміла, що нямлик не з’явиться і їй слід діяти самій.
Вона замружилася, проказала заклинання — і за мить уже стояла посеред схвильованого натовпу, що оточував високий подіум, на якому по черзі походжали коти зі своїми господарями.
Дівчинка й не підозрювала, що на світі існує стільки котячих порід. Були тут коти з довжелезною шерстю й великими пласкими мордами, були зовсім лисі, з маленькими видовженими мордочками й тоненькими голими, як у пацюків, хвостами.
Але увагу всіх глядачів та суддів привертав великий яскраво-рудий кіт з таким пухнастим хвостом, що решті котів біля нього просто не було чого робити.
Та ось прозвучав ґонґ і всі учасники змагання вийшли на сцену.
До них підходили судді, заглядали їм у вуха, смикали за шерсть і мацали подушечки на лапках.
Тьотя Галя, яка з нагоди міжнародного котячого конкурсу вбралася у довгу сукню рудого кольору, обшиту золотими блискітками, сяяла від щастя. Вона, усміхаючись, поглядала на суддів, які про щось радилися.
Врешті найповажніший дядечко-суддя у чорному фраку і з краваткою-метеликом на шиї прокашлявся й урочисто оголосив:
— Переможцем нашого конкурсу визнано найвродливішого і найпородистішого кота Пухнастика. Особисто я об’їздив цілий світ, але такої котячої краси не бачив зроду!
— Ура! Слава! — загукала публіка й зала вибухнула оплесками.
Тьотя Галя, наступаючи на поділ рудої сукні, вибігла на сцену, притуляючи до грудей кота-переможця.
Суддя повісив на шию котикові велику золоту медаль, потис йому лапку, а тоді вручив тьоті Галі диплом і товстенький конверт із грішми.
— Дякую, дякую, — повторювала тьотя Галя і вдоволено мружилася від спалахів фотоапаратів.
Її оточили журналісти, а Олянка, скориставшись нагодою, підійшла до сумного перефарбованого Сніжка й кілька разів провела по його лискучій рудій шерсті серветкою, просякнутою засобом для виведення плям. На спині у кота з'явилися дві білі смуги, а потім шерсть із хвоста почала відпадати товстими пасмами.
— Що це?! — вражено вигукнув суддя, помітивши, які дивовижні перетворення відбуваються з переможцем.
— Фарбований кіт! — закричали журналісти і спрямували камери на Сніжка. Перелякана тварина врешті вирвалася з рук підступної тьоті Галі й чкурнула геть зі скляного павільйону. Медаль злетіла з його шиї й із дзенькотом покотилася по підлозі.
І в цю мить на сцену почали вибігати безпритульні коти. На відміну від своїх породистих родичів, вони були худющі й брудні.
— Проженіть цих приблуд, — обурено закричали організатори конкурсу, і до сцени побігли охоронці з палицями в руках.
Ось тут Олянці знову стали у пригоді чарівні слова, які їй прошепотів на вухо нямлик Буцик. Варто було дівчинці їх промовити, як охоронці завмерли на місці, й безпритульні котики вишикувалися на сцені у кілька рядів.