Минуло багато років, відколи Квінн востаннє дозволив собі згадати ці історії. Тема дітей була для нього надто болюча, а особливо дітей, які страждали, зазнали знущань чи померли геть малими. Якщо Стіллман — чоловік із кинджалом, що приїхав мститися дитині, якій зруйнував життя, то Квінн хоче його спинити. Він розумів, що свого сина не оживить, але бодай іншого міг порятувати від смерті. Тепер, раптом отримавши таку можливість, він завмер просто посеред вулиці, а думка про майбутні перспективи нависла над ним, як страшний сон. Він згадав маленьку труну із тілом сина — у день похорону він бачив, як її опускають у землю. Оце ізоляція, — сказав він собі. Оце мовчанка. Можливо, ситуацію погіршувало й те, що його сина також звали Пітером.
5
На розі 72-ї вулиці й Медісон-авеню він зупинив таксі. Доки машина деренчала крізь парк у напрямку Вест-Сайду, Квінн дивився у вікно й думав, чи Пітер Стіллман, виходячи на повітря та світло, бачить ті ж дерева. Цікаво, чи Пітер бачить ті ж предмети, що й він, чи для нього цей світ — щось цілковито інше. А якщо дерево — не дерево, то що ж воно таке?
Коли таксист висадив його перед домом, Квінн усвідомив, що зголоднів. Після раннього сніданку у нього й ріски не було в роті. Аж дивно, як швидко промайнув час у квартирі Стіллманів. Якщо його підрахунки правильні, він пробув там понад чотирнадцять годин, але за відчуттями, візит тривав години три, щонайбільше чотири. Він стенув плечима і сказав собі:
— Треба навчитися частіше дивитися на годинник.
Він повторив свій маршрут по 107-й вулиці, звернув на Бродвеї наліво й рушив на північ, шукаючи, де б поїсти. Іти в бар і їсти у натовпі п’яних балакучих гостей не хотілося, хоча зазвичай така перспектива тішила. Він перейшов 112-ту вулицю, побачив, що «Забігайлівка Гайтс» ще відчинена, й вирішив зайти. Та була яскраво освітлена, але похмура, з великим стендом журналів із оголеними жінками при одній зі стін, окремим відділом для канцелярського приладдя та газет, кількома столиками для відвідувачів і довгим пластиковим шинквасом з барними стільцями. За шинквасом стояв високий пуерторіканець у білій картонній шапочці шеф-кухаря. До його обов’язків належало приготування їжі, переважно хрящуватих котлет для бургерів, позбавлених смаку сендвічів із блідими помідорами та прив’ялим салатом, мілкшейків, молочних напоїв із содовою й сиропом, а також булочок. Справа за касовим апаратом стояв бос, невисокий лисуватий чоловік із кучерявою шевелюрою і витатуюваним на руці концтабірним номером. Він був правителем царства цигарок, люльок і сигар. Він сидів і незворушно читав завтрашній ранковий номер «Щоденних новин», який випускали звечора, для сов.