«Новий Вавилон» написаний рішучим мільтонівським стилем і обстоює пропозицію будувати в Америці рай. На відміну від інших авторів, що зверталися до тієї ж теми, Дарк не розглядав рай як місце, яке потрібно тільки відкрити. Не існує таких мап, які спрямували би до раю, таких навігаційних приладів, які допомогли б допливти до його берегів. Рай може існувати тільки всередині: потойбіччя, яке можна створити тут і зараз. Утопія не існує ніде, навіть, як пояснював Дарк, у своїй «словесності». Якщо людству і вдасться колись створити це омріяне місце, то лише збудувавши його власноруч.
Даркові висновки засновані на прочитанні міфу про Вавилонську вежу як пророчого твору. Спираючись на Мільтонове тлумачення гріхопадіння, він услід за своїм наставником робив величезний наголос на ролі мови. Але він пішов ще на крок далі. Якщо падіння людини пов’язане з падінням мови, то чи ж не логічно припустити, що історію гріхопадіння можна перекреслити, а її наслідки знищити, відтворивши ту мову, якою говорили в Едемі? Чи ж не логічно припустити, що, вивчивши початкову мову невинності, люди в душі повернулися б до того ж стану? Дарк стверджував: досить поглянути на Ісуса, аби зрозуміти, що це справді так. Чи ж не був Ісус людиною, істотою з плоті і крові? Чи ж не говорив він при цьому мовою, що передує гріхопадінню? У Мільтоновому «Віднайденому раю» Диявол говорить «облудливо й двозначно», а в Ісуса «вчинки слідують словам Його, / І ті слова до серця відповідні, / Що містить правду, мудрість і добро». А Бог «чи Речника живого не послав / Господь у світ Його вістити волю, / Чи Духа правди він не оселив / В серцях побожних, здатного відкрити / Всю правду, що потрібна для людини» [4]? Чи ж завдяки Ісусу гріхопадіння не здобуло щасливого завершення, чи ж не стало воно felix culpa, як навчає доктрина? Отже, стверджує Дарк, людство справді може опанувати первісною мовою невинності і відновити цілісність непорушної правди всередині.
Повертаючись до історії Вавилонської вежі, Дарк окреслює свій план і візію прийдешнього. Цитуючи другий рядок 11 розділу Книги Буття — «І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там» — Дарк стверджує, що цей пасаж демонструє: людське життя і цивілізація прямують на захід. Адже місто Бабель, себто Вавилон, розташоване в Месопотамії, далеко на схід від землі гебрейської. Якщо й було щось східніше за Вавилон, то лише Едем, перша людська оселя. Обов’язок розсіюватися землею, втілений у божественному наказі «розмножуйтеся і наповнюйте землю», неминуче веде людство на захід. А чи ж християнський світ відає землю західнішу, ніж Америка? — питає Дарк. Отже, рух англійських поселенців у Новий світ можна тлумачити як сповнення предковічного наказу. Америка — останній крок на цьому шляху. Коли континент наповниться, настане час змінити долю людства. Це усуне ранішу перешкоду будівництву Вавилонської вежі, адже наказ буде вже виконано. Тоді людство зможе знову повернутися до однієї мови і слів одних. А там і рай не забариться.
Дарк передбачав: якщо від Потопу до будівництва Вавилонської вежі минуло 340 років, то й від прибуття «Мейфлавер» у Плімут до сповнення обіту мине стільки ж. Адже саме пуритани, новий обраний народ, у своїх долонях тримають долю людства. На відміну від гебреїв, які підвели Бога, відмовившись визнати його сина, англійці-переселенці напишуть останній розділ в історії, перш ніж небеса і земля нарешті зімкнуться. Як Ной у ковчегу, вони перетнули безкраїй океанічний потоп, щоб здійснити свою священну місію.
Раз ідеться про 340 років, то, за Дарковими підрахунками, поселенці виконають першу частину своєї місії до 1960 року. Вони закладуть підвалини для справжньої роботи, якій ще тільки судилося початися: будівництва нової Вавилонської вежі. Дарк писав, що він уже бачив добрі знаки у Бостоні, де, як ніде у світі, головним будівельним матеріалом стала цегла, з якої, як зазначено у третьому рядку Буття 11, будували й Вавилонську вежу. Він упевнено стверджував, що у році Божому 1960-му до небес потягнеться нова Вавилонська вежа, символ воскресіння людського духу. Історія писатиметься задом наперед. Те, що впале, піднесеться; зламане знову стане цілим. Завершена вежа буде така велика, що в неї зможуть поміститися всі мешканці Нового світу. На кожного чекатиме окрема кімната, і коли він туди зайде, то забуде все, що знав. Мине сорок днів і сорок ночей, і з кімнати вийде нова людина, носій Божої мови, готова заселити другий, цього разу вічний рай.