День чи два ця тактика навіть давала сякі-такі результати, але з часом Остер від монотонності побляк. Квінн зрозумів, що йому потрібно чимось себе зайняти, вигадати собі якесь маленьке завдання, яке супроводжувало б його на роботі. Урешті-решт, порятунком йому став червоний записник. Замість поквапцем занотовувати принагідні спостереження, як у перші дні, він вирішив записувати всі-всенькі деталі, які тільки спадали йому на думку. Озброєний ручкою, купленою у глухонімого, він взявся за це завдання із належною ретельністю. Він не лише відзначав усі Стіллманові жести, а й описував кожен предмет, який той поклав у сумку чи викинув, складав докладний розклад усіх подій й навіть сумлінно занотовував точний маршрут Стіллманових сновигань — кожну вулицю, кожен поворот, кожну паузу. Червоний записник не лише займав йому руки, а і сповільнював темп. Загроза вирватися поперед Стіллмана минула. Навпаки, тепер він почав відставати, тож потрібно було пильнувати, щоб не згубитися. Писати на ходу нелегко. Минулі п’ять років Квінн то ходив, то писав, а тепер намагався робити і те, і те одночасно. Спочатку він чимало помилявся. Складно писати, не дивлячись на сторінку: він часто виявляв, що написав два чи й три рядки один поверх іншого, створивши плутаний, нечитабельний палімпсест. Але якби він опустив погляд на сторінку, то спинився б, і ризик згубити Стіллмана зріс би. З часом він вирішив, що, по суті, це питання позиції. Він почав експериментувати, тримаючи записник перед собою під кутом 45 градусів, але виявив, що лівий зап’ясток швидко стомлюється. Потім почав тримати записник просто перед обличчям, визираючи поверх нього, як персонаж графіті з Кілроєм, але це виявилося незручно. Потім почав спирати записник на праву руку за кілька сантиметрів від ліктя й підтримувати його лівою долонею. Але це обмежувало амплітуду рухів правої руки й не давало змоги писати внизу сторінки. Нарешті він постановив спирати записник на ліве стегно, як художник — мольберт. Стало легше. Тепер він не напружувався, а правою рукою спокійно орудував ручкою, не відволікаючись. Були і в цього методу свої недоліки, проте у тривалій перспективі він видався найзручнішим. Адже тепер Квінн міг ділити увагу майже порівну між Стіллманом і письмом, то підводячи погляд на старого, то опускаючи очі на блокнот, так що погляди на предмет і його опис стали гранями одного й того ж плинного руху. Так, із ручкою глухонімого у правій руці й червоним записником при лівому стегні, Квінн і стежив за Стіллманом ще дев’ять днів.
Його нічні розмови з Вірджинією Стіллман були короткі. Спогад про поцілунок і далі пашів у Квінна в голові, але більше ніяких романтичних порухів не було. Спершу Квінн чекав, що ось-ось станеться ще щось. Після такого обнадійливого початку він навіть не сумнівався, що місіс Стіллман урешті опиниться у його обіймах. Але працедавиця швидко сховалася за ділову маску й жодного разу не згадала про ту мить пристрасті.
Можливо, Квінн ошукав себе марними надіями, на секунду сплутав себе із Максом Ворком — той завжди безпомильно користався з таких ситуацій. А може, Квінн просто почав гостріше відчувати власну самотність. Минуло чимало часу, відколи він ділив ліжко із теплим тілом. Адже, по суті, він запалав до Вірджинії Стіллман хіттю з першого погляду, задовго до поцілунку. Та й те, що вона після того його не під’юджувала, анітрохи не заважало йому уявляти її голою.
Розпусні картини поставали у Квінна перед очима щоночі, і попри те, що їм навряд чи судилося втілитися в життя, вони тішили його й відволікали від прикрих думок. Значно пізніше, задовго після того, як стало запізно, він зрозумів, що в глибині душі плекав куртуазну мрію: ось він блискуче розплутає справу, швидко й безповоротно порятує Пітера Стіллмана від небезпеки, завоює пристрасть місіс Стіллман і користатиметься нею, доки хотітиме. Це, очевидно, була помилка. Проте анітрохи не гірша за всі інші помилки, яких Квінн припускався від початку до кінця.
Ішов тринадцятий день, відколи почалася справа. Квінн повернувся ввечері додому пригнічений. Він втрачав надію і готовий був покинути цей замір. Хай би в які ігри він грався, хай би які байки собі розказував, тільки б не опустити рук, справа яйця виїденого не варта.
Стіллман — безумний старий, який і думати забув про сина. Можна тягатися за ним слідом до кінця часів, тільки нічого це не змінить. Квінн узяв слухавку й подзвонив Стіллманам.