Квінн перейшов до наступного дня й вирішив подивитися, що буде. Результати виявилися не тотожними.
Цей малюнок нагадав Квіннові птаха — можливо, хижого птаха з випростаними крилами, що ширяє високо в небі. Але вже за мить це видалося йому натяжкою. Птах зник, на зміну йому прийшли дві абстрактні фігури, пов’язані місточком, який Стіллман створив, рушивши на захід 83-ю вулицею. Квінн спинився на мить і замислився, що ж то він робить. Може, він пише дурниці? Це він знічев’я гайнує вечір — чи справді намагається щось зрозуміти? Він раптом збагнув, що жодна із можливих відповідей не є прийнятною. Якщо він просто вбиває час, то чому вибрав такий марудний спосіб? Може, він настільки заплутався, що на думки йому не стає відваги? А з іншого боку, якщо це не просто забавки, то що він насправді робить? Здається, він шукає знаки. Він нишпорить у хаосі Стіллманових рухів у пошуках зв’язності. З цього можна виснувати лише одне: він досі не вірить, що Стіллманові дії випадкові. Він хоче, щоб у них був сенс, нехай незрозумілий на перший погляд. Це неприйнятно, адже значить, що Квінн дозволяє собі нехтувати фактами. Це, як він добре знав, найгірше, що може зробити детектив.
Попри це, він вирішив продовжити. Година непізня, не пробило ще й одинадцятої, а шкоди від того точно не буде. Третя карта не мала нічого спільного з іншими двома.
Сумнівів бути не могло. Якщо заплющити очі на завитки з парку, Квінн навіть не сумнівався, що перед ним — буква «Е». Якщо припустити, що перша діаграма справді представляє букву «О», то пташині крила на другій фігурі — літера «W». Звичайно, букви O — W-E складаються у слово «заборгувати», але Квінн ще не готовий робити далекосяжні висновки. Він почав ретельно записувати маршрут аж на п’ятий день Стіллманових мандрів, тож про перші чотири літери лишалося тільки здогадуватися. Усвідомивши, що загадку перших чотирьох днів утрачено навіки, він пожалкував, що не почав писати раніше. Але, можливо, він надолужить втрачене, простуючи вперед. Можливо, сягнувши кінця, він осягне і початок.
Діаграма за наступний день нагадувала літеру «R». Як і деінде, картину ускладнювали численні відхилення, умовності й зухвалі орнаменти в парку. Чіпляючись за подобу об’єктивності, Квінн спробував поглянути на схеми, мовби не чекав розгледіти букви абетки. Він мусив визнати, що нічого не знати напевно: може, все це й не має сенсу. Може, він, як у дитинстві, видивляється фігури у формі хмар. Та все ж, збіг надто разючий. Якби на літеру скидалася тільки одна карта чи навіть дві, то він ще міг би відмахнутися від цього як від цікавої випадковості. Але чотири літери поспіль — це вже занадто.
Наступний день подарував йому кривувату «О», схожу на роздушений бублик, із якого з іншого боку стирчали три-чотири криві лінії. Потім — акуратна «F» із уже звичними вензелями в стилі рококо збоку. Потім — «В», як дві коробки, сяк-так поставлені одна на одну, так що по краях стирчить пакувальна стружка. Потім — похила «А», чимось схожа на драбину зі сходинками по обидва боки. І нарешті — друге «В», що загрозливо балансувало на одним-одному кутику, як перевернута піраміда.
Квінн скопіював букви у потрібному порядку: «ОWEROFBAB», ЛОНСЬКАВ. Покрутивши їх ще зо чверть години, попереставлявши так і сяк, розклавши по одній, перетасувавши послідовність, він знову повернувся до початкового порядку й виписав їх у такому вигляді: «ЛОНСЬКА В». Здогад був такий гротескний, що в нього ледь не здали нерви. Враховуючи, що він пропустив перші чотири дні, а Стіллман іще не закінчив, відповідь видавалася неминуча: «ВАВИЛОНСЬКА ВЕЖА».
Квіннові мимоволі згадалися останні сторінки «А. Ґордона Піма» й химерні ієрогліфи на внутрішній стіні розщелини, виписані на землі букви, що мовби намагалися промовити непізнаване. А з іншого боку, не таке це порівняння і вдале. Стіллман-бо ніде не лишив послання. Він, звісно, виписував букви своїми кроками, та тільки ніхто їх не записував. Він мовби малював щось пальцем у повітрі: образ зникає просто у процесі створення. Від твоїх дій не лишається жодного результату, жодного сліду, жодної позначки.
Та все ж зображення існували, тільки не на вулиці, де їх написано, а в червоному записнику. Цікаво, Стіллман звечора планує свій маршрут на завтра — чи імпровізує? Хтозна. Цікаво також, яку функцію Стіллманові дії виконують для самого старого. Це нотатки для себе — чи послання іншим? Квінн дійшов висновку: це принаймні свідчить, що Генрі Дарка Стіллман не забув.