Левко Лук’яненко
Нюрнберґ-2
Левко Григорович Лук’яненко
Народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівці Городнянського району на Чернігівщині.
Присвятивши своє життя боротьбі за незалежність України, 1958 року написав програму діяльности і створив підпільну Українську Робітничо-селянську спілку (УРСС).
1961 року був заарештований і засуджений до страти за «зраду батьківщини». Страту через 72 дні замінили на 15 років ув’язнення.
Під час ув’язнення проводив націоналістичну діяльність у концтаборах, голодівки протесту та ініціював рух за статус політв’язня.
Започаткував відзначення 5 вересня Дня жертв комуністичного терору.
Восени 1976 року став одним з фундаторів Української Гельсінської групи. За активну націоналістичну діяльність 1977 року був арештований і 1978 року засуджений до 10-х років тюремного ув’язнення та 5-х років заслання.
1988 року обраний головою Української Гельсінської спілки.
Співавтор Декларації про державний суверенітет України. Автор Акту проголошення України незалежною державою.
1991 р. — кандидат на посаду голови Верховної Ради та кандидат на посаду Президента України.
1992–1993 рр. — Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. Почесний голова Української республіканської партії. Депутат Верховної Ради 1-го та 2-го скликання.
1994–1997 рр. — Президент Української ланки Всесвітньої Ліги за свободу й демократію.
1996 р. — Голова Президії Національного Комітету з підготовки Міжнародного суду над КПРС за злочини тоталітарного режиму проти України й українців.
1994–1996 рр., з 1998 року — Голова Асоціації дослідників голодоморів в Україні.
З 2000 року — Голова Української республіканської партії.
Висловлюю щиру подяку упорядникам цього видання: відповідальному секретареві Асоціації дослідників голодоморів в Україні Любі Стасів та технічному редакторові газети «Самостійна Україна» Петрові Січкарю за роботу з підготовки цього видання.
Шановний читачу!
Ми любим Україну не того, що вона — найкращий терен земної кулі, а того, що вона — наша мати
Ти взяв до рук не художній твір, який своїми образами схвилює твоє серце і відіб’ється в уяві яскравими картинами напружених подій. У твоїх руках свідчення, документи, публіцистичні розповіді про події та їх юридична оцінка.
Американський президент Рональд Рейган у вісімдесятих роках назвав Совітський Союз імперією зла. Що насправді означало це визначення, українці більше від будь-якого іншого народу в світі відчули на собі. Асоціація дослідників голодоморів в Україні та архіви зберігають тисячі й тисячі свідчень з різних областей України про конкретних людей та особливі обставини загибелі від голоду.
Коли прочитаєш лист-свідчення про голод і передсмертні муки людини, починаєш входити уявою у передсмертний стан людини, яка вмирає не від старости, хвороби серця чи печінки, а від голоду, то проймаєшся невимовним жалем.
За першим спогадом читаєш другий, п’ятий, десятий, сотий. І тоді трагедія однієї людини переростає в трагедію тисяч, мільйонів, цілої нації.
Передмова
Жорстокий контроль над багатими та інтелігенцією необхідно поширити й на більшість робітників і селян.
За порушення трудової дисципліни необхідно карати найсуворішим чином, як за кримінальний злочин.
Більшовицька Росія зброєю знищила Українську народну республіку і перетворила Україну в колонію. Політика більшовиків в Україні у час розв’язаної ними громадянської війни призвела до розвалу економіки. З допомогою брутальних методів грабунку, насильства, знущання над українцями збирали в Україні харчі й сировину і спрямовували їх до Петербургу та Москви. Для масового здійснення «продовольчої рознарядки» — державного пограбування українських селян — із великих міст Московщини спрямовували в Україну численні збройні «продзагони». Повсюдно запровадили метод прямого розподілу харчових ресурсів (замість товарно-грошового), який тримав у своїх руках партапарат. Ленін казав: «розподіляючи їх [харчі], ми будемо панувати над усіма галузями праці» (В. І. Ленін, ПЗТ, 1974. T. 36, с. 449).
І без того роздягнуте й ослаблене війною та чужими українському населенню методами господарювання Україна занепадає. Насильницька політика розподілу землі, вилучення всіх товарних «лишків» з господарств призвело до ще більшого зниження виробництва, а то і повного його занепаду.