«Прокуратурою міста Києва розглянуто Вашу заяву про порушення кримінальної справи по фактах смерті українців протягом 1932–1933 років.
По характеру і часу подій, про які йде мова, Кримінальним кодексом України відповідальності не передбачено».
Ця відповідь нас не задовольняє.
Не може патріот України заплющувати очі на загибель 7–8 мільйонів співвітчизників 1932–1933 рр. і удавати, немов би цих наших рідних українців не умертвив окупаційний режим голодною смертю. Факт смерті від голоду є факт незаперечний. І якщо в Кримінальному кодексі немає статті, диспозиція якої передбачала б доведення до смерті за допомогою голоду, то це ще не означає, що цей спосіб скоєння вбивства не становить злочину і має залишитися непокараний. Коли б шановний прокурор мав історичну пам’ять і коли б він не хотів, щоб після смерті на його могилі паслися телята, він би так не відповів. Прокурор Шевченко каже: «По характеру… подій, про які йде мова, …відповідальності не передбачено».
У подіях, про які йде мова, вбивство скоєне голодом. Це жорстокий спосіб убивства. Він і становить характер злочину. Кримінальний кодекс у всіх статтях, що стосуються відповідальності за вбивство, не йде шляхом перерахування способів убивства. І далебі правильно робить, бо передбачити всі способи вбивства просто неможливо. Законодавець виділив як окрему кваліфікаційну ознаку вбивство, що скоєне «з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для інших людей».
Кодекс також не перераховує способи вбивств, які він відносить до категорії жорстоких, але хіба у будь-кого в світі є сумнів, що доведення людини до смерті голодом — є вбивство жорстоке.
Отже, убивство, скоєне способом голоду і за характером це вбивство є жорстоким.
Друга частина цього речення прокурора Шевченка: «По… часу подій, про які йде мова, відповідальності не передбачено».
Тут, очевидячки, прокурор каже про притягнення до кримінальної відповідальності за часом подій.
Якщо цим формулюванням прокурор каже нам, що термін притягнення до кримінальної відповідальності вже минув, то він не має рації. Частина IV статті 48 Кримінального Кодексу встановлює:
«Питання про застосування давности до особи, яка скоїла злочин, за який за законом може бути призначена страта, розв’язує суд. Якщо суд вважатиме за неможливе застосувати давність, страту не можна призначити і замість неї суд призначає позбавлення волі».
За смерть, передбачену пунктом «е» статті 93 КК, може бути призначена страта, сам по собі довгий час не знімає строк притягнення до судової відповідальності. Питання про визнання чи невизнання проминулим строк притягнення до кримінальної відповідальності, у кожному окремому випадку визначає суд.
Не прокурор, а суд! Тобто прокуратура зобов’язана порушити кримінальну справу, провести у всій повноті попереднє слідство, скласти звинувальний висновок і якщо є склад злочину, то подати справу на розгляд суду!
Так зобов’язує прокурора розв’язувати питання про строк давності наш внутрішній закон — Кримінальний кодекс.
Звертаємо увагу прокурора м. Києва на Міжнародне право щодо строку давности притягнення до кримінальної відповідальності у випадках злочину проти людства.
Резолюції Генасамблеї ООН № 2184 від 12.12.66 та № 2202 від 16.12.66 до злочинів проти людства відносять порушення економічних та політичних прав корінного населення, а також злочин геноциду.
Голодомор 1932–1933 рр. — це геноцид, він підпадає під дію «Конвенції про незастосування терміну давності до військових злочинів та злочинів проти людства» від 26.11.68. Стаття 1 цієї Конвенції встановлює: «Ніякі строки давности не застосовуються до таких злочинів, незалежно від часу їх скоєння:
б) злочини проти людства…»
Отже і за національним, і за міжнародним правом строк давности притягнення до кримінальної відповідальності за жорстоке вбивство у 1932–1933 рр. голодом громадян України цього 1999 р. не минув.
Хто може бути суб’єктом убивства?
Відповідно до КК України, це — осудна особа, яка досягла 14 років. Стаття IV «Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (набула чинності 12.01.51., ратифікована ПВР СРСР 18.03.54) встановлює:
«Особи, що коять геноцид чи будь-який із перелічених у статті III злочин, мають бути покарані незалежно від того, чи є вони за Конституцією відповідальними керівниками, посадовцями чи приватними особами».
Таким чином і КК України і ця Міжнародна Конвенція дають підставу почати розслідування і пошуки злочинців (навіть якщо вони мертві) для встановлення обставин голодної смерті та ролі окремих убивць у період 1932–1933 рр., користуючись методом індукції: від конкретного до загального, від убивства конкретних осіб у конкретних селах до розслідування геноциду цілої нації.