За період 1921–22 рр. після поразки армії Української народної республіки російські комуністи в місті Вінниці розстріляли понад 10 тисяч керівників, офіцерів і солдатів за участь у національно-визвольній війні. (Доктор історичних наук, професор 1. Розгін. «The Black Deeds of the Kremlin. A White Book», Vol. 1, Toronto, 1953, p. 413).
В роки 2-ї світової війни і в наступне десятиліття основним тереном боротьби українського народу проти окупації були західні області України. Її вели Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА). Радянські війська НКВС і КДБ використовували проти них хімічну зброю (гази, додавали хімічну отруту до їжі і тому подібне), про що мені розповідало багато повстанців, наприклад, командир Львівської військової округи УПА майор Василь Левкович, тобто, коїли дії, що містять ознаки злочину, передбачені п. «б» ст. 6 Статуту МВТ (Женевський протокол про заборону застосування на війні «газів» 1925 р. Международное право. — Москва: Юрідіческая література, 1982. — С. 514).
Ось лишень один доказ цього: Свідчення пані Я. Романини-Левкович (архів Асоціації дослідників голодоморів в Україні (АДГУ))
«Я, Романина-Левкович Ярослава Григорівна, від 1941 року член ОУН, псевдонім «Марта», «Оля».
В 1947–1952 рр. я працювала друкаркою в підпільній друкарні ім. Арпора-Золотаря Львівського краю, де були машинки для писання, циклостиль і гутенбергівка.
Склалось так, що внаслідок розконспірованої криївки в лісі, за два тижні перед моїм ув’язненням мене з «Марійкою» (Кукіз-Служала Марія з Великих Мостів, 1928 року народження) перевели до праці в с. Реклинець на сільському господарстві (присілок Пісок).
24 січня 1952 р. господиня подала нам на вечерю суп, вареники і компот. Ми, з’ївши трохи супу, відчули, що в нас сильно болять голови. «Марійка» стала вся червоною. Відтак ми заснули.
Як пізніше я довідалась зі слів слідчого, в супі і компоті був підсипаний насонний середник. Так називали хімікат, при добавленні якого до їжі людина засинала на добу і більше. Чекісти спеціально приготовили для нас суп і компот, а господиня під наглядом чекістів тільки подала вечерю в криївку.
Я прокинулась вечором 25 січня у Львові в тюрмі на вул. Дзержинського. Спочатку я дуже слабо бачила. Коли подивилась на свою руку, побачила її величиною руки маленької дитини. Сліди від застриків на тілі в різних місцях. До нормального положення зір в мене прийшов щойно через місяць. Тиждень водили мене на слідство за під руки, бо ходити я не могла.
«Марійку» до притомності не привели. Вона заснула на віки. Вічна їй пам’ять! Причина мабуть в тому, що вона на протязі дня почувалась нездоровою і нічого не їла. Я на протязі дня з’їла кусок хліба з салом і цибулею.
Муж «Марійки» «Остап» (Служало Степан), районовий провідник ОУН Великомостівського району, вбитий чекістами в 1949 р.
Дочка Надія і тепер живе у Львові.
Я звернулась в КГБ з запитанням, де його дочка — чекісти відповіли, що померла в Рекинці.
Я. Г. Романина-Левкович
17.08.2000
Не заперечували цього й чекісти. Так, наприклад, у київському ізоляторі КДБ 1968 року чекіст Рубан Микола Терентійович виправдовував переді мною застосування хімічної зброї проти повстанців тим, що при цьому метою чекістів, як правило, було не вбити повстанця, а привести його в недієздатний стан і взяти живим у полон.
Злочини проти людства
«Конвенція про незастосування строку давности до військових злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 року (Международная защита прав и свобод человека. — Москва: Юридическая литература, 1990 С. 658)
У 1920 році Червона армія підійшла до міста Борисполя і запропонувала його оборонцям здатися. Загін української армії відмовився. ЧА захопила місто і розстріляла кожного десятого мешканця міста.
У 1930–1931 роках за опір колективізації і націоналізації одноосібних господарств у Вінницькій області заплатили своїм життям близько 20 тис. селян. (Доктор наук, професор І. Розгін. «The Black Deeds of the Kremlin. A White Book», Vol. 1, Toronto, 1953, p. 413).
А ось довідка про жертви голодомору 1932–1933 рр. та репресій по м. Марганцю від 06.07.93 (див. стор. 48)
Під час голодомору, організованого комуністами в 1932–1933 рр., в районі біля Вінниці вмерло більше 150 тис. українців. (Доктор наук, професор І. Розгін. «The Black Deeds of the Kremlin. A White Book», Vol. 1, Toronto, 1953, p. 413).
У 1943 році з ініціативи громадян м. Вінниці була створена Міжнародна Комісія у складі проф. Сойнена (Бельгія), проф. Песонена (Фінляндія), проф. Дювара (Франція), проф. Пуртена (Голландія), док. Ватера, проф. Шрадера і док. Конті (Німеччина). Комісія встановила, що у Вінниці було три в’язниці (до революції — одна). У 1937–1938 рр. в них містилося 30000 чоловік. Тут їх катували, засуджували до страти, а потім вивозили і розстрілювали. Розстріляні були поховані в численних братських могилах у місті та його околицях (професор І. Розгін. «The Black Deeds of the Kremlin. A White Book», vol. 1, Toronto, 1953, p. 413–415).