Утопічна ідея запровадження комуністичного господарювання з елементами диктаторського регулювання не тільки розподілу, але й виробництва явно загрожували економічною й політичною катастрофою, того більшовицький режим змушений був терміново переходити до НЕПу.
Змучений війною, грабунками, поборами, стягненнями, продрозкладками народ відчув деяке послаблення панування над собою парткомісарів. Та скоро НЕП полишили й повернулися до політики військово-комуністичного штурму і внутрішній ринок зник. Замість нього утворили «загальносоюзний народно-господарський комплекс». Усі більш-менш помітні підприємства підпорядкували центру, розподілили на групи «А» і «Б». Групу «А» створювали за рахунок групи «Б» та сільського господарства і створювали їй сприятливіші умови. Групу «Б» фінансували за залишковим принципом.
Економіка України перестала бути єдиним цілим. Виникли умови для викачування ресурсів з України до Москви.
Московський уряд ставив перед Україною завдання постачання сировини й енергії, у той час як російська промисловість монополізувала виробництво готових виробів, особливо товарів народного споживання, які потім знову ввозили в Україну.
Україну вважали за джерело забезпечення імперії харчами та сировиною.
Найжахливішого удару по основі української нації — селянству — Москва завдала колективізацією.
За допомогою політики індустріалізації й колективізації комуністичний уряд Москви грабував Україну і нищив саму українську націю. Зосередивши в своїх руках абсолютну владу, домігшись централізації фінансової системи, монополізації власности на засоби виробництва, державного регулювання всіх економічних і соціяльних процесів, Москва перетворила народ на безправних рабів.
Олександр Лазаревський (Биков) у яскравій правдиво-вбивчій монографії «Такий невідомий Ленін» (Луганськ: Шлях, 1999. — С. 56) пише: «Монополізм на хліб, хлібні картки, продовольча диктатура, суворий облік усіх харчів — оце і все, що потрібно було для того, щоб тримати у своїх руках весь хліб і всі харчі і розподіляти їх за своїм розсудом».
Для унеможливлення національного опору московські окупанти знищили і вивезли з України всіх колишніх українських підприємців (буржуазію), офіцерів, священників, лікарів, учителів, адвокатів та інших освічених людей, що становили інтелект нації.
З більше мільйона українських селян, розкуркулених комуністичним режимом на початку 30-х років, майже 850 тисяч депортували на Північ, де більшість, особливо діти, загинули.
Знищення нормальних грошово-товарних взаємин — один з найбільших злочинів комуністичної системи. Припинивши НЕП як пережиток капіталізму, комуністи вчинили кредитну реформу 1930–1932 рр., якою знищили комерційні банки, комерційний кредит, вексельний обіг, торгівлю грішми та інші ринкові взаємини. Україна досі не спромоглася подолати наслідки цих комуністичних експериментів. Україна щорічно платила Москві 150 млрд руб. данини. Москва не повернула Україні 120 млрд руб. кредитних ресурсів. Плодами рабської праці та діяльности мільйонів в’язнів Росія користується досі (Біломоро-Балтійським, Волго-Донським каналами та іншими великими будовами). Наші кати досі користуються привілеями, в той час як борці з окупаційною комуністичною системою животіють у злиднях.
Злочином Російської імперії є роздача українських земель своїм сателітам і проведення на цих землях етнічних чисток. Унаслідок пересунення лінії Керзона на Схід та передачі Польщі Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя з українських етнічних земель поляки виселили майже півмільйона українців і тисячі запроторили до концтабору Явожно. Східні кордони України по всій довжині Москва пересунула на Захід в глибину українських етнічних земель. За межами сучасних державних кордонів України опинилася майже половина етнічних земель української нації — отаке «братерське» ставлення московитів до українців!
Вступ
Veritas nihil veretus nisi absoudi
Істина не боїться нічого окрім приховування
Хай українці пізнають істину своєї історії
Проблема суду над КПРС та юридична оцінка її ідеології і практики — це проблема розрахунків з минулим та проблема перспектив побудови нового суспільства.
Для національно-державницьких сил завжди було ясно, що дезінтеграція Російської комуністичної імперії і створення незалежної України — це перехід від однієї історичної доби до іншої історичної доби (або, вживаючи більш звичну для старших поколінь термінологію — перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої).