д) Масове позбавлення селян хліба і харчів
20 листопада 1932 року Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про заходи для посилення хлібозаготівель», пункти якого свідчать про навмисне створення умов, які призвели до важких наслідків і спричинили масову смертність сільського населення. Раднарком УСРР поставив за обов’язок місцевим органам влади:
«2. Заборонити усяке використання створених у колгоспах натуральних фондів тим колгоспам, які незадовільно виконують план хлібозаготівлі.
3. З оголошенням цієї постанови призупинити видачу будь-яких натуральних авансів у всіх колгоспах, які незадовільно виконують плани хлібозаготівлі.
4. Колгоспи, які незадовільно виконують план хлібозаготівлі і видали натуральні аванси хліба на трудодні в порядку громадського харчування… повинні негайно організувати повернення незаконно розданого хліба для того, щоб направити його на виконання плану хлібозаготівлі.
5. Зобов’язати РВК негайно організувати вилучення в окремих колгоспників і одноосібників хліба, розкраденого в колгоспах і радгоспах під час збирання, обмолоту, перевезення хліба… Причому, вилучати хліб необхідно в першу чергу у всяких ледарів, хапуг, які не мають трудоднів, але мають запаси хліба». (Див. Вісті ВУЦВК. 21 листопада 1932 р.)
Колгоспи, які не виконували плану хлібозаготівлі, обкладали 15-кратним натуральним штрафом здачі м’яса. Виконуючи цю постанову, Наркомюст УСРР 25 листопада 1932 р., наказав прокурорам усіх рівнів «забезпечити ефективні репресії в цих справах для того, щоб вони могли дати перелом і рішуче усунути всі елементи, які зривають виконання плану хлібозаготівлі» (ЦДАВОВУ, ф. 8, оп. 15, спр. 18665, а. 1, 2).
є) «Чорні дошки»: терор голодом
Для посилення темпів та збільшення обсягу хлібозаготівлі РНК УСРР і ЦК КП(б)У ухвалили фіскальну і злочинну за своєю суттю постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю» від 6 грудня 1932 р. До них застосовували такі заходи:
1. Негайно зупинити завезення товарів, цілком зупинити кооперативну і державну торгівлю на місці та вивезти із відповідних кооперативних і державних магазинів усі наявні товари.
2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.
3. Заборонити всяке кредитування, зробити термінове вилучення кредитів і всіх інших фінансових зобов’язань.
4. Перевірити та очистити колгоспи цих сіл, вилучаючи контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівлі». (Вісті ВУЦВК, 8 грудня 1932 р.).
Постанову про так звані «чорні дошки» застосовували практично у всіх колгоспах України, наражаючи таким чином на голодну смерть сотні тисяч селян (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 8, арк. 309, а. 74).
У 1932 р. загальний збір хліба в Україні становив 12,8 млн тонн, при цьому було вивезено з України 7 млн тонн, що позначилося катастрофічно на всіх галузях сільського господарства республіки. У 1933 р. зібрали 22,6 млн тонн, а заготували 4,8 млн тонн (ЦДАВОВУ, ф. 4402, on. 1, спр. 225, а. 6–9). Колгоспи зібрали 9,2 млн тонн хліба, заготівля в одноосібному секторі складала 75% їхнього валового збору. (ЦДАВОВУ, ф. 539, оп. 10, спр. 464, а. 275; там само, ф. 4402, оп. 1, спр. 225, а. 6–9). Після виконання колгоспами та одноосібниками плану заготівель, у них не залишилося зерна для посіву, для прогодування сімей та худоби.
3. Територія і тривалість голоду
Голод почався фактично пізньої осені 1931 року, про що свідчать архівні документи (ЦДАВОВУ, ф. 1, оп. 8, спр. 117, а. 105–106). У 1932–1933 рр. голодомор охопив практично всі регіони Української РСР, в тому числі і 10 районів Молдавської АРСР, яка перебувала у складі України. Терор голодом продовжувався на протязі 22-х місяців, а його катастрофічні наслідки продовжували даватися взнаки і в 1934 році, коли колгоспники помирали від тифу, кишкових отруєнь — хвороб, викликаних тривалим виснаженням організму. Голод супроводжувався розладами людської психіки, що проявлялися в масових випадках канібалізму, трупоїдства, вживання в їжу людського м’яса та м’яса здохлих тварин, про що свідчать архівні документи. (Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. — К., 1990. — 615 с.), і селянські листи, звернені до ЦК ВКП(б) (див. Український історичний журнал. — 1989. — № 7–11; 1990. — № 1).