Під керівництвом НКВС було організовано проведення Львівського собору (8–10 березня 1946 р.), який ухвалив рішення про приєднання УГКЦ до Московської патріархії. Приєднання парафій до РПЦ здійснювалося методами насильства і шантажу. Сотні священиків і тисячі мирян були кинуті у в’язниці. Кілька сотень священиків перейшли на нелегальне становище. Усі заходи щодо підпорядкування парафій Закарпатської України розробляли і здійснювали під керівництвом ЦК КП(б)У на чолі з Микитою Хрущовим. (ЦДАВОУ, ф. 4648, оп. З, спр. 49, а. 21–24).
13 січня 1960 р. ЦК КПРС прийняв постанову «Про заходи по ліквідації порушень духівництвом радянського законодавства про культи». Аналогічну постанову 19 березня 1960 р. прийняв ЦК Компартії України. Для виконання зазначених постанов були передбачені такі заходи:
— скорочення числа монастирів;
— вилучення у релігійних громад приміщень тих церков, в яких до війни розташовувалися радянські та громадські організації;
— сприяння закриттю «згасаючих» парафій;
— домагання по ослабленню матеріальної бази церкви;
— скорочення прийому до духовних семінарій;
— ліквідація церковної благодійності та максимальне обмеження релігійної пропаганди (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 5407, а. 14–18; спр. 5488, а. 84).
В ході чергової антирелігійної кампанії було закрито та пограбовано більше половини храмів. Тисячі храмів були перетворені в склади, спортивні зали та зерносховища. Сотні безцінних пам’яток архітектури і культури зникли в результаті антирелігійної політики комуністичного режиму в 60–80-х роках.
Пограбування Росією України
1) На початку 2-ї світової війни
Постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 27 червня 1941 року «Про порядок вивезення та розміщення людських контингентів і коштовного майна» вивезли з України на Схід 550 великих підприємств із 30 галузей промисловості, Академію наук з інститутами, майно сотень колгоспів та МТС. Вивезли в Росію 3,5 млн інженерів, конструкторів, кваліфікованих робітників, гуманітарну інтелігенцію. У грудні 1941 р. з України вивезли 20 об’єктів легкої промисловості.
Вивезли майно колгоспів та МТС України: за станом на 20 жовтня 1941 р. КПРС у Росію відправила 158 тис. коней, 1080,7 тис. голів великої рогатої худоби, 1768,5 тис. овець, 168,9 тис. свиней. З України вивезли в Росію 20302 трактори, інші 50 тис. розукомплектували, поламали, знищили. (Советская Украина в годы BOB. 1941–1945 гг. В 3-х т. — К., 1985. — Т. 1, с. 251–291. (В цій книзі є посилання на архівні джерела Міноборони СРСР та Партархіву)). Цим Москва грубо порушила IV Гаазьку конвенцію 1907 р. та Положення про закони і звичаї сухопутної війни.
2) В період розпаду СРСР та створення незалежної держави
Після розпаду СРСР Російська Федерація успадкувала золотовалютний і алмазний фонди, активи, пасиви та все закордонне майно СРСР, однак відмовилася розділити його між колишніми союзними республіками, хоча створювалася ця спадщина зусиллями всіх республік, а не однією Російською Федерацією, а це є кричущим порушенням Віденської Конвенції про правонаступництво у відношенні договорів (1978 р.) і Конвенції про правонаступництво в інших сферах.
За станом на 01.01.91 Ощадбанк СРСР вилучив з Ощадбанку України 84,3 млрд руб. заощаджень громадян України — суму, що за офіційним курсом того часу складає близько 150 млрд доларів США, за ринковим — приблизно 40 млрд доларів США. Влада Російської Федерації дотепер відмовляється повернути ці гроші громадянам України. (Про обґрунтованість цієї вимоги свідчить лист Президента Асоціації Українських банків Олександра Сугоняко № 01–06/266 від 25.06.97, що є на наступній сторінці).
Ці дії окупаційної комуністичної влади грубо порушили IV Гаазьку конвенцію 1907 року та до неї ухвалене Положення про закони і звичаї сухопутної війни, яке «забороняє… знищення власності супротивника» (Юридический словарь, Москва, Госиздат юр. литературы, 1953, с. 203–204). «Окупант, відповідно до згаданого Положення, не має права ставитися до власності (окупованої країни — автор) як до своєї власності» (Міжнародне право, Москва, 1982, с. 524).