Озеро сріблилося під ласкавим промінням сонця. Так було і вчора й позавчора, так було десять і сто років тому. Коли сонце ховалося за гори, на озеро лягали густі тіні. А сьогодні мусить бути інакше! Як тільки сонячний диск торкнеться обрію, Світлана гукне до своїх друзів, і вони почнуть сонячний засів — кинуть в озеро заготовлений «Вулканіт»… Основна його маса має осісти біля берегів. Спортсмени на човнах засіють середину.
Дівчина видерлась на великий камінь — звідси видно все озеро. Окинула оком його спокійну поверхню, піднесла руку…
— Починайте!
Геннадій дивився, як дружно працювали юнаки й дівчата, і його охоплювала злість. «От якби не вдалося! — сердито думав він. — Хай би тоді червоніла від сорому». Але інтуїтивне почуття підказувало, що експеримент вдасться, і це його сердило ще більше.
Золотавий пісок безперервно сипався у воду.
Нарешті скінчили. Мовчки обіперлися на лопати, вдивляючись у дзеркальну гладінь озера.
«На що вони ще сподіваються? — засміявся в душі Геннадій. — Нічого ж не вийшло!»
— Вода горить! — раптом почувся схвильований голос.
Всі подалися вперед. Геннадій похолов: сонце зайшло за гори, скрізь запали густі тіні. А озеро випромінювало дивовижне світло. Він протер очі — може, це йому ввижається? Ні — озеро сяє! Від прибережних скель, від сосен падають тіні, а озеро палає…
— Світлано! Світлано! — кинувся він до гурту. — Я все тобі поясню!
Та його ніхто не слухав. Кожен щось вигукував, усі навперебій поздоровляли Світлану.
А в озері хлюпотіла «сонячна» вода.
ЗМІСТ
Оаза в льодах
А ви ще не були на Марсі?
Чудодійний екстракт
Повернення «Галактики»
Чого не побачило скляне око
Сонячне озеро