Не думав я тоді, що мені ще доведеться зустрінутися з цими блискавками і кружалами при зовсім інших обставинах.
З деякого часу в нашій установі стали все частіше говорити про об’єкт 21.
Вперше я почув цю назву на нашій обчислювальній фабриці. Але чи знає читач, що це таке? Обчислювальна фабрика, — це невелике за розмірами, але величезне за розмахом роботи підприємство, справжній «математичний млин». Сюди надходять довгі колонки цифр з супровідним папером, в якому вказується, що з ними треба робити. Оператор закладає пачку таблиць у магазин відповідного апарата, натискує на важіль і відходить собі, щоб зайнятися іншими справами. Механічний обчислювач бере з магазина аркуш за аркушем, «прочитує» числа і справді з казковою швидкістю робить необхідні обчислення. Остаточний результат автомат друкує на бланку, після чого дзвоником кличе оператора.
Наша обчислювальна фабрика за своїм обладнанням — одна з найкращих у країні. До нас надходять замовлення від різних відомств і установ з найрізноманітнішими вимогами. Але ми не тільки робимо обчислення — наш главк також проектує, виготовляє і будує найрізноманітніші лічильно-обчислювальні прилади.
Тут, в одному з цехів фабрики, випробовувався і наш «старший бухгалтер», перед тим як його було передано в серійне виробництво.
Одного разу, прийшовши на фабрику, я звернув увагу на купи вкритого цифрами паперу. Вони лежали на столі працівника, який приймав замовлення.
— Підкидають вам сировину, — зауважив я, вказавши на стіл.
— Та все об’єкт 21, — відповів він. — Останнім часом так і засипає нас циферією.
Якось я застав на обчислювальній фабриці незнайомого мені інженера. Саме при ньому принесли чергову пачку таблиць з поміткою «21» зверху на кожній сторінці.
Працівник, який приймав замовлення, жартома вигукнув:
— Знову від вас! Звідки ви тільки берете їх, ці цифри?
— Не турбуйтеся, не з голови, — посміхаючись, відповів інженер. Очевидно, це був замовник. — Цілком реальні величини, хоч і небесного походження.
— Отже, ви берете їх з неба? — сказав я. — Чудове джерело, нічого сказати!
— Ні, ми одержуємо їх на Землі, на наших приладах, але своїм походженням вони справді зобов’язані Місяцю.
— Бачу, — зауважив я, — ви, інженери, навіть Місяцю не даєте спокою.
— А чого ж йому даремно крутитися навколо Землі? Повинен працювати! — в тон мені відповів замовник.
— Гм… Хочете приладнати до нього привод? — вирішив я підтримати його жарт. — Далеченько доведеться тягнути!
Інженер перестав сміятися. Очі його блиснули.
— Сучасна техніка, — сказав він, — знайде спосіб примусити супутник Землі працювати, не сумнівайтеся. Місяць даватиме нам енергію.
На цьому розмова закінчилася.
З того часу, буваючи на обчислювальній фабриці, я щоразу бачив великі купи таблиць з цифрами місячного походження. Об’єкт 21 ставав одним із основних наших замовників.
Але повернімося до ліхтарика. Він усе ще світив у шухляді мого письмового стола.
В нашому главку працюють інженери різних спеціальностей, і мені здалося, що було б досить слушно показати комусь із них свою знахідку.
Вибравши зручний час, я взяв ліхтарик і попрямував до завідуючого конструкторським бюро.
— Чим можу бути корисним? — спитав він, подаючи мені руку і ласкаво примруживши очі. — Над чим зараз працюєте?
Завідуючий бюро не міг собі уявити, що хтось може жити й працювати просто так, нічого не винаходячи і не сушачи голову над якимось удосконаленням.
Я пояснив, що цього разу прийшов у зовсім іншій справі.
— Мені потрібна, — сказав я, — консультація з питань електротехніки, не зв’язана безпосередньо з моєю винахідницькою діяльністю.
— Гм… — багатозначно промовив завідуючий бюро.
Він, мабуть, подумав, що я не хочу говорити про свою нову ідею, доки не буду певен у її правильності.
— Будь ласка, будь ласка, — промовив він. — Та хоч до Івана Павловича зверніться. Адже він уже допомагав якось вам До речі, от і він.
У кімнату зайшов інженер Афанасьєв. У свій час він консультував електричну частину нашого «старшого бухгалтера».
Через хвилину ми вже розмовляли з Афанасьєвим у його кабінеті.
Я розповів історію з ліхтариком з самого початку. Іван Павлович слухав мене уважно, його молоде обличчя було серйозне. Тільки один раз він посміхнувся, коли я сказав, що не зважився одразу звернутися до когось у цій справі, боячись, що мені не повірять.