В інституті
До директора інституту хімії академіка Смирнова майор приїхав наступного дня.
— Чим можу бути корисним? — спитав директор, здивовано розглядаючи відвідувача.
Замість відповіді той дістав з кишені коротку соломинку і почав у неї дути. На розщепленому кінці її з’явився пузир.
Академік з цікавістю стежив за дивним заняттям гостя.
Коли куля стала завбільшки з абажур настільної лампи, директор насупився і похитав головою. Нарешті пузир, якого видував Скоробогатов, досяг такого розміру, що зовсім заслонив би від очей директора його співрозмовника, коли б не був прозорий.
— Досить, — сказав директор. — Це пластмаса «Б-34». В усьому світі немає іншої речовини, настільки пластичної. До того ж це лабораторний напівфабрикат. Але як вона потрапила до вас?
— Ось це я й хочу з’ясувати.
Викликали Виноградова. На запитання, коли й навіщо він узяв з лабораторії пластмасу, той відповів, що нічого про неї не знає.
— А в Розщепихіна, вашого давнього знайомого, інша точка зору щодо цього, — спокійно зауважив майор. — Ви знаєте такого?
Якусь хвилину погляд завгоспа перебігав з майора на директора. Виноградов м’явся.
— Так я взяв… — сказав він нарешті.
Випиваючи якось з Розшепихіним, розповідав Виноградов, він сам не пам’ятає, як проговорився про нову пластмасу. Розщепихін почав приставати з проханням дати «подивитися» пластмасу, виготовлену в одній з лабораторій інституту. Виноградов відмовлявся, але Розщепихін виявив неабияку наполегливість, і завідуючий господарством піддався.
— Чим же він на вас вплинув?
Виноградов промовчав.
— Коли ви передали пластмасу?
Завгосп назвав день — це було напередодні польоту Розщепихіна.
— За зразком пластмаси можна розкрити спосіб її виготовлення? — спитав Скоробогатов після того, як пішов Виноградов.
— Ні, — відповів директор інституту, — можна визначити тільки хімічний склад, але це не таємниця. Вся суть у технологічному процесі. Особливість нової пластмаси полягає в тому, — додав він, — що вона здатна утворювати надзвичайно міцні плівки. Товщина такої плівки може бути доведена до шару в одну молекулу.
Скоробогатов розповів коротко про політ Розщепихіна і про його сумний кінець. Потім висловив своє припущення:
— Мені здається, що Розщепихін почав видувати пузир через бамбукову трубку, в якій дротом пропалив наскрізний отвір. Трубку з’єднав з газовим балоном.
Оскільки газ легший від повітря, пузир, наповнений ним, почав рвати з рук трубку. Тоді Розщепихін прив’язав її до своєї руки мотузкою. Пузир він видував на балконі. Куля досягла розміру будинку, поривом вітру її рвонуло вгору. Розщепихін не зміг випустити бамбукову «соломинку» і злетів теж. А потім йому вже не лишалося нічого іншого, як триматися щосили за «палицю». В такому вигляді його й побачив Никандров, таким його зафіксував і фотоапарат. Надзвичайно тонку й прозору кулю на фоні неба не видно було.
— Дуже правдоподібно, — погодився Смирнов. — Але навіщо він усе це робив? Хотів, надуваючи пузир, дістати тонку плівку? Для чого?
Запитання лишилося без відповіді.
Через тиждень на ім’я директора інституту надійшла посилка. В невеличкому ящичку лежала тонюсінька плівка. Коли її почали виймати, здавалося, що їй не буде кінця, вона зайняла всю кімнату. Виявилося, що плівка має форму кулі.
До посилки була додана записка:
«Повертаю ваше майно. Насилу розглядів цю річ з вертольота, пролітаючи над лісом. В оболонці е рваний отвір — мабуть, пузир лопнув на височині під тиском газу, який поступово розширювався. Можливо, це для вас становитиме інтерес. Бамбукову трубку лишаю собі. Отвір у ній був закоркований зсередини шматочком розщепленої деревини. Власне, це й відіграло фатальну роль: якби не забилася трубка, що мала правити за випускний клапан, куля повільно спустилася б. Між іншим, трубку ніяк не могли відірвати од затверділої оболонки, що прилипла до неї — довелось одрізати. Ваша «Б-34» справді надзвичайно міцна.
Майор Скоробогатов».
«Б-34» виходить у світ
Незвичайний сад привертає загальну увагу. В погожий осінній день під блакитним московським небом достигали апельсини й мандарини. Банани, які навіть у Сухумі не родять, стояли згинаючись під гронами жовтіючих ніжних плодів. Ананаси росли на землі між деревами.
Найдивовижніше полягало в тому, що сад, як здавалося, був розташований під відкритим небом.