Три дні по тому прийшли коренасті монахи
з лопатами і мотиками
І викопали Святого Орана, щоб Колумба міг його
обійняти,
Торкнутись обличчя та попрощатись. Він три дні як
помер.
Як тільки вони стерли з нього бруд
Очі Святого Орана відкрились і недобра посмішка
привітала
Святого Колумбу.
Оран помер, постав із мертвих і вимовив те, що відомо
лиш
мертвим,
А голос його завивав наче вітер, наче негода.
Він сказав: «Небеса не чекають на добрих та
великодушних.
Немає вічних страждань, та не існує пекла для
безбожників.
І Бог не такий, яким ви його уявляєте», —
Тоді Святий Колумба крикнув «Замовкни!»
І поки монахи вагались, жбурнув землею у
Святого Орана.
Відтак поховали його навіки, і дали місцю ім’я
Святого.
Ось тут, на цвинтарі цьому, поховані всі королі
Шотландії та Норвегії
На острові Айона.
Одні кажуть, що Оран був друїдом, служителем сонця,
І його закопали
В гідну землю Айони, щоб трималися стіни
каплиці.
Як на мене, це надто просто, та й Святий Колумба
Постає у сумнівному світлі
(Він кричав: «Землі! Закидайте Орана землею, нехай він
замовкне,
Інакше слова його занапастять усіх нас!»). Дехто все
рівно вважає
Вбивством те, що один святий поховав іншого під тією
священною каплицею.
Ім’я замордованого єретика Святого Орана
Продовжує жити, а кістки його тримають
каплицю.
Ми приходимо до королів і принців, на його цвинтар,
у його каплицю,
Вони носять ім’я Орана, що навіки
проклятий
За прості слова, які мовив:
Не існує пекла на покару
грішникам.
Немає небес для благословенних. І Бог не такий,
Яким ви його уявляєте.
Він і далі проповідував, бо помер
і постав із мертвих,
Поки не замовк під вагою землі Айони.
А щодо Святого Колумби, його поховали на острові
Айона
Десятки років потому. Втім, згодом могилу розкопали і
Забрали останки
У Даунпатрік, щоб поховати поряд зі Святим Патріком та
Святим Бригітою.
Тож Оран — єдиний святий, що зостався на острові
Айона.
Не плюндруйте могили могутніх королів давнини і
архієпископів,
Щоб заволодіти їхніми скарбами. Їх охороняє
Святий Оран,
Він підніметься з могили, наче морок,
наче видра,
Бо не бачить більше світла і сонця. Він торкнеться вас,
Спробує, які ви на смак, і залишить у вас всередині свої
слова.
(Бог не такий, яким ви його уявляєте. І пекло, і рай
не такі.)
Потім ви покинете його, а разом із ним той цвинтар,
і забудете
страх перед тінню.
А поки ви потираєте шию, запам’ятайте:
він помер,
щоб нас врятувати.
А Святий Колумба вбив його на острові Айона.
Чорний пес
У голові десять ротів,
Один із них пішов по хліб,
Живих і мертвих він нагодувати хтів.
І
Новенький в пабі
За дверима паба дощ лив, як з відра.
Тінь все ще мав деякі сумніви щодо того, чи справді він потрапив у паб. Так, в глибині кімнати була маленька барна стійка, за якою стояли пляшки і кілька великих кранів для розливу випивки та кілька барних столиків, за якими пили люди, та однак складалося враження, що перебуваєш у когось вдома. Собаки лишень посилювали це враження. Тіні здавалось, що собак тут мали всі, крім нього.
— А що це за порода? — поцікавився Тінь.
Тутешні собаки нагадували йому хортів, проте були меншими і здавалися більш стриманими, спокійними та не такими нервовими, як хорти, з якими йому доводилося мати справу.
— Лерчер, — відповів хазяїн паба, виходячи з-за барної стійки. В руках він тримав кухоль пива, який налив для себе. — Це найліпші собаки. З такими браконьєри ходять. Вони швидкі, розумні і смертельно небезпечні.
Він нахилився і почухав за вухами каштаново-білого собаку тигрової масті. Пес розтягнувся, насолоджуючись почухуванням. Він виглядав не надто небезпечним, що Тінь не забарився зауважити.
Хазяїн паба — то був чоловік з копицею сиво-рудого волосся — замислено почухав бороду:
— От тут ви помиляєтесь, — відказав він. — Минулого тижня я гуляв з його братом по Кампсі-лейн. Аж раптом лисиця, велика така руда лисиця, вигулькує з-за куща, десь метрів за двадцять од нас, і виходить поволі на стежку. Ну, Іклань як це помітив, так і погнав за нею що є духу. Не встиг я й оком моргнути, як він вже вп’явся в лисячу шию, а тоді тільки раз рвонув — і все.