Выбрать главу

— Як ти її сюди затягнув? — поцікавився Тінь.

— Кессі? Та ніяк. Вона сама захотіла зустрітися тут, на вершині пагорба. Любила приходити сюди малювати — звідси відкривається чудовий краєвид. А ще цей пагорб священний, що їй завжди подобалось. Звичайно, священний не для християн. Швидше, для старовірів.

— Друїдів? — спитав Тінь.

Він не знав, які ще старі релігії існували в Англії.

— Можливо. Цілком можливо. Проте, я думаю, що ця релігія була ще до друїдів. У неї немає якоїсь окремої назви. Це просто те, що люди сповідують, окрім своєї основної віри. Друїди, скандинави, католики, протестанти — байдуже. Це те, в що люди звикли вірити. Саме завдяки старій релігії сходить урожай, стоїть як треба хрін, а через прекрасний куточок природи ніхто не прокладе в біса широку автомагістраль. Поки стоять Ворота, стоїть і пагорб, і місцина. Їм більш ніж дві тисячі років. З такими могутніми речами не граються.

Тінь мовив:

— Мойра не знає, еге ж? Вона думає, що Кессі переїхала.

Небо на сході займалося на світ, проте навколо все ще була ніч, і на заході пурпурово-чорне небо виблискувало плеядами зірок.

— Це те, що їй необхідно було думати. Ну, тобто, який в неї був вибір? Може, вийшло б інакше, якби цією справою зацікавилась поліція… але не те щоб… Одним словом, вони себе оберігають — пагорб, ворота.

Вони підходили до маленької галявини на схилі. Пройшли валун, на якому малювала Кессі, і рушили до пагорба.

— Щодо чорного пса в Шак-лейн, — мовив Олівер. — Я не думаю, що це дійсно пес. Але ж він так довго там існував.

Він дістав з кишені халата маленький світлодіодний ліхтарик.

— Ти справді говорив з Кессі?

— Так, і навіть цілувався.

— Чудасія.

— Вперше я побачив її у пабі в ту ніч, коли зустрів вас із Мойрою. Це стало відправною точкою моїх здогадів. Учора Мойра говорила про Кессі так, наче не бачила її багато років. Моє питання викликало в неї ступор. Але ж у ту першу ніч Кессі стояла прямо за моєю спиною і розмовляла з нами. Сьогодні в пабі я запитав, чи приходила Кессі, проте ніхто не розумів, кого я маю на увазі. І це при тому, що ви всі одне одного знаєте. Тож залишалося єдине пояснення всього, що відбувалося. Єдине пояснення її слів та дій.

Олівер майже дістався місця, яке Кессі називала Воротами Пекла.

— Я думав, це буде так просто. Я віддам її пагорбу і вона залишить нас обох у спокої. Залишить Мойру в спокої. Як вона могла тебе поцілувати?

Тінь промовчав.

— А ось і Ворота, — сказав Олівер.

Це була заглибина у схилі пагорба, наче короткий коридор, який простягався всередину. Мабуть, колись давним-давно, тут була ціла споруда, але з часом пагорб вивітрився і камені повернулися туди, звідки з’явились.

— Деякі вважають, що це місце поклоніння дияволу, — зазначив Олівер. — На мою думку, вони помиляються. Хоча, з іншого боку, що одному бог, то іншому — диявол, еге ж?

Він рушив у прохід, Тінь за ним.

— Ну і дурня, — мовив жіночий голос. — Хоча ти завжди був дурилом, Оллі, боягузливий ти виродку.

Олівер навіть не ворухнувся. Він мовив:

— Вона тут. У стіні. Ось де я її залишив.

Він посвітив ліхтариком на стіну в короткому проході, який врізався вглиб пагорба. Уважно оглянув стіну сухої кладки, так ніби шукав щось знайоме, а тоді стиха буркнув «Ага». Вийнявши з кишені компактний металевий інструмент, Олівер потягнувся якомога вище і видлубав один камінець. Потім почав витягати камені зі стіни у певній послідовності, так що один відкривав шлях до іншого, при цьому велике каміння чергувалося з маленьким.

— Допоможи мені, ну ж бо.

Тінь знав, що чекало на них за стіною, та все одно витягав камені і складав їх один за одним на землі.

Що більшою робилася діра в стіні, то відчутнішим ставав запах ізсередини — сморід давнішньої гнилі і цвілі. Пахло, як від зіпсованих сендвічів з м’ясом. Спочатку Тінь побачив її обличчя, хоча знайомого у ньому виявилось мало: щоки запали, очниці спорожніли, шкіра стала темною та грубою, а від ластовиння не залишилось і сліду. Проте коротке чорне волосся видавало у ній Кессі Берглас, і при світлі ліхтарика він бачив, що мрець був вдягнений у брунатно-зелений светр і знайомі сині джинси.

— Так дивно. Я знав, що вона досі тут, — сказав Олівер, — та все одно мав її побачити після всього, що ти розповів. Я мав побачити, мав пересвідчитися, що вона нікуди не поділась.

— Вбий його, — мовив жіночий голос. — Вдар його каменем, Тіне. Він убив мене. А тепер збирається вбити й тебе.