Вони були там, у печері, поруч з ним: коричневі, піщані, сірі, мов тінь; кішки плямисті, як леопарди, кішки з тигровими смужками — дикі, гнучкі, стародавні. Це були не ті місцеві коти, яких Баст відправила, щоб стежити за ним напередодні. Це були тисячолітні предки тих котів, взагалі всіх сучасних котів, яких привезли сюди з Єгипту, з дельти Нілу, щоб пустити на добриво.
Вони не нявкали, а виводили трелі і щебетали.
Чорний пес загарчав голосніше, але більше не намагався нападати. Тінь з важкістю підвівся й сів.
— Мені здавалось, що я наказав тобі йти додому, Шак, — мовив він.
Собака не поворухнувся. Тінь підняв правицю і нетерпляче показав, щоб пес пішов.
— Покінчіть з цим.
Коти миттю стрибнули, наче довго чекали наказу, і вискочили на звіра — сотні пар гострих як бритва зубів і пазурів. Колючі кігті вчепилися в чорні боки величезного звіра, різонули по очах. Він роздратовано клацав зубами і, марно намагаючись їх скинути, гупнувся об стіну, поваливши решту каміння. Зуби люто впивалися в його вуха, морду, хвіст і лапи.
Звір скиглив і гарчав, а тоді видав звук, який, подумав Тінь, був би криком, якби злетів з людських уст.
Тінь так і не зміг зрозуміти, що сталося далі. Він побачив, як чорний пес притулив свою морду до рота Олівера і почав пхатись. Тінь міг би присягнутись, що звір зайшов у Олівера так, як ведмідь заходить в річку.
Олівер корчився на піску.
Крик стихнув, звір зник, і до печери повернулося сонце.
Тінь відчув, що тремтить. Він почувався так, ніби щойно прокинувся після кошмару; емоції залили його, мов сонячне світло: страх, відраза, печаль і образа, глибока образа.
А ще гнів. Тепер він знав, що Олівер намагався його вбити. Вперше за всі ці дні Тінь міг ясно мислити.
Якийсь чоловік гукнув:
— Зажди! Там у вас все гаразд?
Почувся дзвінкий гавкіт, і до печери вбіг лерчер. Він понюхав Тінь, який сидів, опершись на стіну, Олівера Бірса, який лежав непритомний на землі, та останки Кессі Берглас.
У виході з печери з’явився мовби вирізаний з паперу силует чоловіка, освітлений світанковим сонцем.
— Фу, Ікланю, фу! — гукнув він.
Собака повернувся до свого хазяїна. Чоловік сказав:
— Я чув, як хтось кричав. Хоча, по правді, то був нелюдський крик. Це ти кричав?
Тут він побачив тіло і затнувся.
— Матір божа, так тебе й розтак!
— Її звали Кессі Берглас, — пояснив Тінь.
— Колишня Мойри? — уточнив чоловік.
Тінь знав його як хазяїна паба, але імені пригадати не міг.
— Очманіти можна. А я думав, вона подалася до Лондона.
До горла Тіні підступила нудота.
Хазяїн паба опустився на коліна біля Олівера.
— Серце ще б’ється, — констатував він. — Що з ним трапилось?
— Важко сказати, — відповів Тінь. — Він закричав, коли побачив тіло — ви його, певно, чули, — і знепритомнів. А потім сюди забіг ваш собака.
Чоловік стурбовано подивився на Тінь.
— А з тобою що? Тільки поглянь на себе! З тобою-то що трапилося, га?
— Олівер попросив мене піднятися з ним сюди. Сказав, що хоче зізнатись у чомусь жахливому.
Тінь поглянув на стіни обабіч печери — там виднілися й інші замуровані схови. Він здогадувався, що було всередині.
— Він попросив мене допомогти йому розібрати стіну. Я погодився. Аж тут він знепритомнів і збив мене з ніг — це було доволі несподівано.
— Він казав, чому так вчинив?
— Через ревнощі, — відповів Тінь. — Він ревнував Мойру до Кессі навіть після того, як Мойра кинула її заради нього.
Чоловік видихнув і похитав головою.
— Оце так чортівня, — мовив він. — Я б ніколи не подумав, що цей тип може таке утнути. Ікланю, фу!
Він дістав з кишені телефон і викликав поліцію, а тоді перепросив за те, що йому час йти.
— Маю відвезти мішок дичини, поки не приїхала поліція, — пояснив він.
Тінь підвівся і оглянув свої руки. Ліві рукави його светра та пальта були порвані, так наче їх роздерли величезними іклами, але шкіра під ними залишилась ціла. Ні на його одязі, ні на руках не було крові.
Тінь задумався, як міг би виглядати його труп, якби він помер від лап чорного пса.
Привид Кессі стояв поряд із ним і дивився на своє тіло, яке перевалилось через отвір у стіні. Тінь помітив, що кінчики пальців та нігті у трупа були стерті, так наче вона намагалась витіснити камені зі стіни всі ті години або дні перед смертю.