— Допоможіть, — прохрипіла королева.
Гном з коричневою бородою відщипнув колючку з найближчого куща і щосили всадив її у великий палець королеви, після чого висмикнув. Крапля темної крові впала на плитняки перед брамою.
— Ой! — скрикнула королева.
А тоді сказала:
— Дякую!
Вони разом поглянули на колючу стіну. Королева простягнула руку, зірвала троянду з найближчого пагона і вплела її у волосся.
— Ми можемо прорити туди прохід, — мовили гноми. — Почнемо під ровом, а звідти ритимемо до фундаменту і далі. На це піде лиш пара днів.
Королева міркувала. У неї нив палець і це неабияк її тішило. Вона сказала:
— Це почалося десь вісімдесят років тому. Спочатку воно рухалося повільно. І лише нещодавно почало ширитися. Тепер та пошесть шириться дедалі швидше. Ми не знаємо, чи сплячі взагалі можуть прокинутися. Ми не знаємо нічого, окрім того, що в нас може не бути ще двох днів.
Вона окинула поглядом густе сплетіння живих та мертвих колючок: десятиліття засохлих, мертвих рослин, чиї колючки після смерті стали в стократ гострішими, аніж були за життя. Королева рушила вздовж стіни до скелета, а тоді стягнула з його плечей зотлілий одяг і помацала тканину. Вона виявилась сухою. З такого одягу вийде чудове багаття.
— У кого є трутниця? — запитала вона.
Старі колючки швидко розгорілись. За п’ятнадцять хвилин гарячі язики полум’я сягнули верхівки замку: на мить здалось, ніби вони поглинули будівлю, а потім зникли, залишивши по собі лише почорнілий камінь. Залишки колючих сплетінь, які виявились достатньо міцними, щоб витримати жар, легко розрубали мечем королеви, відтягли і скинули у рів.
Четверо мандрівників зайшли до замку.
Стара визирала з вузького вікна на вогонь, що витанцьовував внизу. До вікна донісся дим, проте ні полум’я, ні троянди не сягали найвищої вежі. Вона знала, що на замок напали, і сховалася б десь у кімнаті на горішньому поверсі вежі, якби там було де ховатись, якби на ліжку не лежала спляча.
Вона вилаялась і почала старанно спускатись сходами, сходинка за сходинкою. Вона планувала дістатися замкових бійниць, а звідти піти у дальню частину будівлі, до підвалів. Там вона могла сховатись. Стара знала будівлю краще за будь-кого. Вона була повільною, але спритною, і вміла чекати. Що-що, а чекати вона вміла.
Стара почула, як вони викрикували, піднімаючись сходами.
— Сюди!
— Нагору!
— Там ще гірше. Гайда! Хутко!
У цю мить вона розвернулася і щодуху поспішила нагору, проте ноги старої рухались не швидше, аніж зранку. Вони спіймали її зверху сходів — три чоловіки, що ледве сягали їй пояса, і молодиця у закіптюженому з дороги одязі, з найчорнішим волоссям, яке доводилося бачити старій.
— Хапайте її, — веліла молодиця звичним наказовим тоном.
Карлики відібрали в старої костур.
— Вона сильніша, ніж здається, — промовив один із них, у голові якого досі дзвеніло від удару костуром.
Вони відвели її назад до круглої кімнати на горішньому поверсі вежі.
— Та пожежа, — сказала стара, яка вже багато десятиліть не розмовляла з людьми. — Хтось у ній загинув? Ви бачили короля чи королеву?
Молодиця стенула плечима.
— Не думаю, що хтось загинув. Всі сплячі, яких ми бачили, були всередині, а стіни тут товсті. Хто ви така?
Імена. Імена. Стара зажмурилась, а тоді захитала головою. Вона була тим, ким була, а ім’я, отримане при народженні, зникло з роками, як щось зайве.
— Де принцеса?
Стара просто втупилась у неї.
— І чому ви не спите?
Вона нічого не відповіла. Тоді вони — карлики і королева — стали перемовлятись.
— Вона відьма? Від неї віє чарами, проте мені здається, що ці чари чиїсь інші.
— Охороняйте її, — наказала королева. — Якщо вона відьма, той костур може бути не простим. Тримайте його при собі.
— Це мій костур, — втрутилась стара. — Здається, він належав моєму батькові. Проте йому він вже не потрібен.
Королева пропустила це повз вуха. Вона підійшла до ліжка і стягнула шовкову сітку. Обличчя сплячої дивилося на них незрячим поглядом.
— Отже, тут все почалось, — сказав один із карликів.
— На її день народження, — додав другий.
— Що ж, — вступив третій. — Хтось має це зробити.
— Я зроблю, — сказала королева м’яко. Вона нахилилася до сплячої дівчини, припала своїми червоними губами до її рожевих уст і подарувала їй довгий поцілунок.