Міла спочатку заклякла, але швидко оговталася й підійшла ближче до крісла.
– Я… я просто хотіла… подякувати тобі за… ну, за допомогу, – затинаючись, почала пояснювати Лейлі причини свого візиту. – А ще, щоб вибачитися за свою маму, вона тоді дуже переживала і не могла тверезо оцінити обстановку… А ще, щоб віддати тобі борг…
Міла витягла з кишені пачку складених удвоє двадцяток і несміливо пом’яла їх у руці.
– От тільки… у мене зараз є лише сотня, і я хотіла тебе просити, щоб решту віддати трохи пізніше… – Вона глипнула на застигло-войовниче Лейлине обличчя й швидко додала: – Але якщо тобі треба просто зараз, то я можу замість грошей віддати тобі оце! – Міла ліктем притулила до себе купюри і зняла з пальця іншої руки маленьку золоту каблучку – єдину на всі десять тремтячих пальців.
Лейла дивилася на це дійство, не ворухнувши жодним м’язом. Її вразила така дурна й водночас така зворушлива щирість. Це зовсім не те, що вона звикла бачити коло себе, тому навіть не знала, як реагувати.
– І що я маю з отим робити? – буркнула Лейла, киваючи на каблучку. – Покладу в коробочку і час від часу пускатиму над нею слину?
– Можеш носити, а якщо не хочеш – можеш здати за гроші… – розгублено міркувала Міла, не втямивши, що Лейла з неї глузує.
– Ага, і в тому, і в іншому випадку матиму клеймо крадійки! Хто ж повірить, що то я чесно заробила? – Лейла косо посміхнулася й знову посерйознішала. – А чому ти в мамки грошей не візьмеш? Хіба тобі не шкода розлучатися з тим кільцем?
Міла опустила очі та за звичкою втягла голову в плечі.
– Мама не може мені дати… Стільки на дитину потрібно, на Полю… Ти ж розумієш…
– Розумію! – невесело зубоскалила Лейла. – Вона швидше лусне, ніж віддасть гроші «отій циганці»!
Міла ще більше поникла, хоча, здавалося, далі нікуди. Щоки залив маковий цвіт, бо обидві розуміли, що то – чистісінька правда.
– А я швидше лусну, ніж не віддам! – випалила Міла у відповідь. У відповідь усім, хто так вважає. – Ти так нам помогла, що я перед тобою в довічному боргу!
Лейла перестала зубоскалити. Може, ще поглузувала б із дівки, та язик не повертався.
– Ну, годі! – підвела риску під цією розмовою, від якої й сама починала почуватися маленькою мишкою. – Забирай свої скарби й чеши звідси! Усе одно мама на зуб мені вже дала.
На Мілин питальний погляд вона відкрила рота і показала пальцем на прогалину справа. Міла у відповідь відкрила свого й показала на зуб із лівого боку.
– У мене отут було таке саме, – пояснила вона. – Тільки нещодавно поправила. Можу дати номер стоматолога, який зробить найдешевше!
У Лейли загорілися очі, та відразу згасли.
– У мене немає телефону, – тільки й буркнула у відповідь.
– Якщо хочеш, я можу сама подзвонити й записати тебе на прийом, – запропонувала Міла.
Лейла гадала собі, чи не рятує та, бува, ще й зайців у повінь. Але на пропозицію пристала.
Коли Міла зав’язала свій шарф і взялася за ручку дверей, Лейла чомусь надумалася сказати їй:
– І я не циганка. Я вірменка.
– Мені байдуже, – чесно відповіла Міла.
Через день Міла зайшла ще – повідомити Лейлі, що наступного тижня їй треба їхати до стоматолога. А потім іще через день – забрати в Серафими пакетик трав для Полі, у якої були негаразди з молоком. Серафима на додачу дала ще чайок для дитини – «щоб животик не болів».
– Звідки ви знаєте, що в малої болить животик? – дивувалася Міла, яка, як і всі інші в домі, уже котру ніч поспіль не могла спати через дитячий плач.
– Я трохи знаю вашу Полю, – відказала тоді Серафима. – Тому кажу тобі: слідкуй за дитиною, щоб Поля її не вграла!
Та ніяка трава не могла виправити Полину легковажність, тому через тиждень молоко в неї таки закінчилося. Міла, яка не могла без тіпання слухати дитячі плачі, не сумнівалася, що це був перст божий – там, на небесах, уже також не мали сил спостерігати, як Поля мучить дитину, і припинили це знущання. Може, хоч на сумішах дитя трохи наїсться й виспиться.
Мілу випроводили в місто за дитячим харчуванням.
Наближаючись до автобусної зупинки, Міла здалеку бачила натовп – доведеться не зівати, якщо хочеш їхати сидячи! Підійшовши ближче, дівчина зрозуміла, що буде не тільки багато люду, але й немало ґвалту.
На зупинці товклося кілька закутаних у кожухи бабусь, яким за статусом дістався обрубок старої лавочки, кілька молодиць у пальтах, які голосно гомоніли про насущне, та компанія розхристаної молоді, яка курила, пила пиво, гиготіла та матюкалася. Бабці та молодиці не звертали на хлопців і дівчат уваги, бо така поведінка давно стала нормою.