Ушикувавшись на греблi, наготувавши стрiльбу i взявши кинджали у зуби, нашi запеклi шибайголови наближалися потай до гарматнi. Густий дим дозволив їм надiйти крокiв на двадцять, i козаки, зробивши вибух смертельний, кинулися з гуком та гвалтом на переляканих жахом гармашiв. Отi голенi голови з гадюками-чупринами на повiтрi, отi виряченi пекельною лютiстю очi, отi пiднесенi руки з ятаганами, кривими шаблями, отой нелюдський регiт i гик, з яким вони в курявi на ворогiв остовпiлих метались, — здавалось, належали до втiкачiв з самого пекла i цiпили все надокола жахом. Без вiдсiчi, безборонне всi гармашi були посiченi шаблями впень, потрощенi келепами; кинулась була до помочi щонайближча сотня, так козаки її привiтали таким чортячим наскоком, що оборонцi вмить накивали п'ятами, та марно: здебiльша їх лишилось на греблi i скрасили її геть усю червоною кров'ю, деякi попадали у ставок на глеїсте дно, i тiльки хто-не-хто вiд бiди втiк, галасуючи зопалу, що незлiчимi богунськi ватаги греблю добули.
Поки Вернидуб порався з нiмцями та ляхами, левенцi лагодили гармати: заклепували цвяхами запали i вiдбивали келепами панiвки.
— Гепай їх усiх у ставок, — певнiша рiч! — верховодив Вернидуб.
— А може б, хоч одну дотягти нашим? — завважив один козак, весь обляпаний кров'ю.
— Чи не здурiв ти? — сперечив Вернидуб. — Та ти ще спробуй дотягти свої ноги, то й то буде з тебе!
За хвилину всi гармати з грюкотом i виплеском шубовтались i зникали пiд пiнявими хвилями у ставку.
— Ну, лицарi, справили справу, а тепера час i назад в ноги, — квапив завзятцiв своїх Вернидуб, — нам уперед через хмарища ляхiв та татар не пробитись, а марно гинути жаль, так спробуємо по той бiк ставка прокрастись до своїх на пiдмогу.
— Чому не спробувати? Спробувати! — вiдгукнулись козаки. — "Втiк не втiк, а побiгти можна".
— Тiльки ось двох наших забито, а трьох поранено, — зауважив Безвухий, — не лишати ж їх на знущання, пане отамане?
— Мертвих у ставок вкинути, а поранених узяти на плечi з собою, — постановив Вернидуб. — Та проворнiш, он уже ляхи наступають.
Дiйсно, крiзь опавший злегка до землi дим можна вже було проглянути, як густими лавами пiхота насовувалась до греблi, а кiннота з другого боку бчертом наступала, аби вiдрiзати вiдступ. Козакам iще щастя сприяло, що вороги, збентеженi й здивованi зухвалим нападом степових "чортiв", надходили дуже поволi, з великою осторогою, — сподiвались на велику силу козачу.
А козаки, окритi димом i млою, щасливо греблю минули i майже бiгцем прямувати стали другим берегом до окопищ; уже перейдено було бiльшу частину шляху, коли ляхи постерегли, що тiльки горстка одна забiсованих колiїв такий розрух вчинила. З прокльонами i з криком до помсти, добувши шаблi, двi сотнi драгонiї понеслося на цих зухвальцiв, i нiякий би опiр не спинив їх смертодайної сталi, коли б не знайшлась несподiвано по шляху їм ковдобина, що її не завважила якось погоня; першi конi, що наскочили на неї, попадали, а через них i другi ряди — то перекидались, то плутались, то розбiгалися врозтiч.
Тим часом, поки цi двi сотнi, повикидавши покалiчених коней, шикувались задля нового нападу, Вернидуб добiг до одної досить вузенької коси, що врiзалася у ставок; зупинився вiн на краю i наказав козакам покидати тяжу у воду, а самим плисти через став до окопiв, умiстивши мiж Дарами плавцiв i поранених; сам же вiн з тими, хто захоче, зостанеться тут — зупинити драгонiю i тим захищати вiдступа. З Вернидубом побажало одинадцять чоловiка лишитися, а решта вирядилася уплинь, один тiльки з поранених вiдпрохався зостатись.
— Мене, братцi, не берiте з собою, — прохав вiн товаришiв, — менi перебито обидвi ноги, я i в дорозi, i вдома буду тiльки на перешкодi… покиньте мене краще тут та покладiть навкруги набитих рушниць штук п'ять, а то й десять; дак поки нашi левенцi будуть стояти, то й я, може, кiлькоро гривакiв укладу i не з порожнiми руками на той свiт прилiзу…
Так i зробили: посадовили його з рушницями на купинi в кутку, а самi кинулись уплинь другого берега досягати.
Не забарилася наскочити й розсатанiла драгонiя i кинулась на цих дванадцятеро шаленцiв; призначенi смертi грюкнули враз iз рушниць i пiдставили довгi списи; кiль-коро коней упало й загородило тiсний прохiд, а другi кинулись уплинь… але й тут перших зустрiчав спис або куля…
Недовго, проте, здолало дванадцять чоловiка такiй силi противитись: ближчi напасники падали, але другi злазили з коней, бiгцем добiгали до обложених i навiжено кидались урукопаш. Стали козаки колом, спинами досередини, персами до ворогiв, i давай працювати списами. Не одного розсатанiлого драгуна з яскравою шаблею у руцi пiднято було догори списом i скинуто, мов снопа, у воду, не одного ще й перед списiв валив кулею додолу Безногий… Але все ж таки багато списiв уламалось вiд трупа, багато завзятцiв з сталевого кола поклонились рiднiй землi вiд куль, якими посипали їх з берега вороги.
— Постоїмо ж до краю, братцi, за вiру i вмремо, як лицарi, чесно! — покрикнув Вернидуб, ухопившись за мiцний держак.
— Умремо, батьку, як слiд! — вiдгукнулись товаришi дружно.
Блиснули у руках у козачих кривулi, засвiрготiли леза в повiтрi блиском холодним, та на кожне ж з них впало десять других; розлiгся в повiтрi брязкiт вiд крицi, хруст вiд келепiв, хрнп вiд прокльонiв i стогiн…
Сивий запорожець Безвухий уже чотирьох шляхтичiв пишних шаблею вклав, а лiвицею встиг i двом нiмцям встромити кинджала, але догодила й йому криця шляхетська у лiвий висок, i сп'янiв козак вiд того чоломкання, випустив з дужої руки омочене у кровi лезо i безвладно рухнув на землю. Молодий чорнобровий козак, що з ухмiлкою постачав пообiруч смертельнi дарунки, з ухмiлкою ж полiг на Безвухого; страшенно захрiп i рябий запорожець, закотивши пiд високий лоб свої очi орлинi; повалився за ним услiд i Лопата, не постерiгшися з тилу кривулi, яка розпанахала йому спину аж до вiрного серця…
Тiльки двоє ще з Вернидубом стояло та третiй, Безногий, все сидiв ще мiж трупом i часами посилав у перса ворожi незрадливу кулю…
— Гей! Продаймо себе щонайдорожче! — крикнув Верни-дуб i, зiбравши останнi сили, ринувся у окружню юрбу; за ним кинулись разом i два товаришi.
Осатанiвши вiд скаженого скруту, з нелюдською силою стали локшити цi леви все, що їх оточало: їх велетенськi пбсiки розбивали надвоє голови, розкраювали молодi вродливi обличчя, розвертали перса могутнi; пораненi, покривавленi перебiйцi все ще рушали вперед пiд блискавками навислої над їх чолами крицi… Але ось у одного товариша якось лiниво пiдвелась шабля угору, та на пiвколi зупинилась на мить i спустилась безсило додолу, другий товариш присiв чогось i собi, самий тiльки Вернидуб все ще махав перебитим геть лезом, аж ось i йому на голову впав з хрустом тяженний обух, та похитнувся дуб i полiг, зваливши розгоном свого мертвого тiла якогось шляхтича в смерть.
Озвiренi, розсатанiлi вiд страшного опору ляхи з ненавистю кинулись над козачим трупом знущатись i наскочили якось ще на живого Безногого. Завзятий ватажок батави пiдбiг до його перший, бажаючи живим узяти на дратiвлю; але напiвсконалий Безногий, що вже кров'ю зiйшов, змертвiлою рукою пiдняв ще раз пiстоля i послав ватажку у самiсiньке серце кулю прощальну… Зблiд молодий пан i посунувсь на руки жовнiрам, та покотився до нiг його i Безногий, порубаний, посiчений шаблями…
А плавцi вже досягали до свого берега i радiсно вiталися з своїми братами, яким вони добре воза доклали; тiльки-но двоє з найтяжче пораненим серед ставу барились i безнадiйно задубiлими на кригу руками гребли по зимнiй водi, що снiговою кашкою вже шерхла.
— Братцi! Пустiть! — став нещасний проситись. — Все одно не дотягти вам мене…
— Як же так кинути? — сперечив йому пiдручний плавець, якому вже забивало дух вiд утоми. — Та, їй же богу, менi на днi буде й спокiйно, а ви й там станете у пригодi. I — Чи не правду пак каже Книш? — зауважив другий.
— Правду, братцi, святу правду! — стогнав поранений. — Все одно менi вже на свiтi не жити.
— Ну, так бувай здоров, друже, та нас жди! — попрощались товаришi i кинули пораненого на волю; вiн зразу й пустився на дно, лишивши на плесi води кiлька кiл, якi розходились, коливаючись, i зникали навдалi.I знялась, полетiла козача душа за своїми подругами услiд за хмари високi до невiдомих i недосяжних просторiв…