Вже на світанку ми прийшли на якусь невелику стацію, знову всіли у товарні вагони і через Краків, Прагу доїхали до Еґера в Чехії. На двірці нас вивели з вагонів, вишикували в колону і пішки повели до табору, де на великій площі стояло багато одноповерхових дерев'яних бараків, огороджених колючим дротом, з брамою на вході і сторожовими вежами на рогах. Посередині — майдан, на якому побачили польову лазню. До нас підійшов офіцер з перекладачем, мабуть, чехом, бо вживав багато чеських слів. Ми насилу могли зрозуміти, що він перекладає. І тільки водночас прислухуючися до німця і чеха, ми змогли здогадатися, про що йдеться. Нам сказали роздягнутися, скласти свої речі і йти в лазню митися. Тим, у кого було довге волосся — укоротити або постригтися наголо. На майдані біля лазні на траві лежали одягові комплекти, і кожний після миття повинен був вбратися в один із них. У набір входили: робочий одяг (так званий дрилінґанцу?), наплечник, торбинка для хліба, менашка, польова фляга, коробка для масла, ложка, вилка, голки, нитки, черевики, шкарпетки, комплект нижньої білизни, рушник, два носовички, шапка і шлейки до штанів. Переодягнулися. Ледве впізнавали один одного. До своїх пожитків дозволили підійти тільки для того, щоби взяти деякі особисті речі і предмети гіґієни. З одежі не дозволили щось собі залишити. Після того як ми переодягнулись і все зложили в наплечники, поступила команда вишикуватися. Далі попросили вийти на три кроки вперед тих, хто працював у сільському господарстві. До них підійшов німець у цивільному одязі і став відбирати потрібних йому людей. Він набрав 20 хлопців. Між ними був і я. Нас вивели за ворота військової частини, де стояв трактор з причіпом. Десь через годину ми доїхали ним до його господарства. Нарешті здогадалися, що ми голодні. Нас нагодували і завели у млин, який у цей час не працював, і дали нам змогу трохи відпочити. На ніч нас закрили ззовні.
Працювали ми на всяких польових роботах. Годували добре, їжу привозили просто до місця праці. Все було б не так зле, якби до нас наступної ночі не внадилися сільські дівчата, які, не зважаючи на те, що млин зачинявся, ухитрялися пролазити всередину попри млинове колесо. Видно, дівчата були місцеві і добре знали, як і де можна пробратися. Невідомо як про це довідався господар, бо на п'ятий чи шостий день нашого тут перебування вночі з двома своїми помічниками з нагайками в руках зайшли всередину млина та повиганяли дівчат. Вранці господар відвіз усіх назад в Еґер. Розмістили нас у барак, видали шинелю, коц, форму Юнака, яка складалася з курточки, штанів, жовто-блакитної опаски з левом, наплечних відзнак, нашивок на шапку і петлиці, шолома, протигаза, ременя і баґнета.
Тут принагідно мушу підкреслити, що за весь час ніхто нікого не спитав, чи хтось хоче носити форму і зброю, врешті, чи хоче воювати і з ким. Усе це вважалося давно вирішеним. Питання про те, хто з нас доброволець, а хто був примусово мобілізованим, ніколи не виникало.