В Юнацьку службу набирали не тільки українців. В.Радовський подає такі цифри кількости Юнаків інших національностей: литовців — 1000 хлопців і 200 дівчат, латишів — 5000 хлопців і 200 дівчат, росіян — 10000 хлопців і 4000 дівчат, білорусів — 3000 хлопців і 200 дівчат, естонців — 1000 хлопців і 100 дівчат. Крім цього, в службі задіяні були ще араби, бельгійці, голландці, греки, італійці, угорці (близько 50 тисяч), фламандці і французи. Їхньої кількости автор не знає.[7] Т.Білостоцький пише, що були ще цигани, словаки та ін.[8] Молоді французи йшли, як вони признавалися самі, зі спеціяльною метою — вивчити німецьку військову науку та модерну зброю, «бо то був найкращий спосіб підготовки до визволення їхньої батьківщини з-під німецької окупації».[9] Такі наміри були і у прибалтійців.[10] У певний час вони злилися з антифашистськими і антибільшовицькими партизанами. Усього за приблизними підрахунками Юнаків ненімецького походження було коло ста тисяч.
Як тільки за підлітками зачинялися двері приймальної комісії (а вони «рухалися» лише в один бік — впускали), керівництво переймали вишколені німецькі команди. Представники української «влади», хоч і були там формально присутні, майже не мали голосу. Голова лікарської комісії (а був це виключно німець!) використовував тільки одне слово dienstfähig (придатний до служби). Далі Юнаків везли спочатку в поблизькі перехідні табори (Криниця, Переворськ, Нєполоміце), пізніше — у збірні (світлина 4), які знаходилися за межами України (Кремс, Лінц — в Австрії, Гульчин — в Сілезії, Еґер — у Чехії, Пютніц — у Передній Померанії та ін.). Там їх переодягали (світлина 5) і проводили з ними попередній 4-6-тижневий вишкіл. Не завжди і не всюди був такий порядок, але описаний — найхарактерніший.
«Юнак отримував однострій, пошитий з голубого летунського сукна, із блюзою, яка входила в штани, штани з поясом із пряжкою німецького летунства, що входили в халяву високих черевиків, часом із камашами, або в чоботи,» — описує І.Гриневич.[11]
Згадує тоді 14-річна Юначка: «А що запам'яталося з вишкілу? В першу чергу — то новенька військова форма, усе з доброго сукна, дуже гарного кольору, як носили німецькі летуни, а через плече — шкіряна торбинка для
всяких особистих паперів та інших речей».[12] На жаль, на останьому етапі війни цей «гарний колір» демаскував Юнаків на терені і був доброю мішенню для стрільців противника.
Світлина 4. На збірних пунктах. Переодягання в уніформу.
Вишкіл Юнаків передбачалося проводити як у напрямі загальновійськового загартування, так і спеціяльного навчання. До першого належала муштра, гімнастичні вправи, марширування, біг (часто на довгі дистанції в протигазових масках з гвинтівками і багнетами, у шоломах, зі стрілецькими торбами), подолання перешкод, повзання під колючими дротами. Вивчали всякі типи стрілецької зброї, ходили на стрільбища. Трохи часу відводили на рухливі забави (найчастіше — футбол, баскетбол, бокс).
Спеціяльний вишкіл полягав у вивченні протилетунських скорострілів, гармат, засобів маскування («задимлення», будування і обслуговування макетів міст, фабрик і т.ін.), розпізнавання силуетів літаків як німецьких, так і американських і совєтських. Особливу увагу приділяли практичним вправам спочатку на макетах, а потім на діючих уставах. Частину Юнаків, переважно зі Східної України, підготовляли до протитанкової боротьби з допомогою «панцерфаустів».
Тут мусимо дати деякі пояснення. Описаний вишкіл, який включав умови навчання та побуту ближчі до бажаних, ніж до дійсних. Кожний табір мав свої особливості, що дуже різнилися між собою залежно від багатьох чинників: функціонального призначення, матеріяльного забезпечення і, що було дуже важливим, морально-культурного рівня керівництва. Згадує Юнак Степан Пастернак про нестерпні умови в таборі протиповітряних зеніток, що знаходився в індустріяльній дільниці Лінца. «Бомби сипалися на цю частину міста, як горох… Великий страх огортав усіх… Прийшла зима. В дерев'яних бараках повно дір. Снігом задуває досередини під час бурі. Посередині барака маленька кругла піч, декілька кусків вугілля. Двох коців не вистарчає, щоб зігрітись у ліжку».[13] Проф. З.Зелений, відвідуючи табір у Кремсі, констатував, що «гіґієнічні умовини нестерпні. Хлопці мешкають в неохайних бараках, сплять на брудних сінниках без постелі, накриваються одним коцом, не мають білизни на зміну, не одержують мила до прання, наслідком чого в таборі є такі недуги, як сверблячка і тиф».[14]
10
Тепер у своїх країнах їх відносять до категорії вітчизняних патріотів-героїв. Тільки у нас, в Україні, їх взагалі не знають.
11
12
13