– Іване, ти хоч сам віриш у те, що кажеш? З боку ворога без попередження військо підходить і вартові раптом так твердо вирішили, що це обов'язково мають бути свої, що навіть не підняли міст! Та ти ще не все сказав, я в очах бачу.
— Ляхи вартових розстріляли з луків, браму порохом підірвали — Нечай їх затримав на вулицях, там і загинув. Недобитки замкнулися в замку, куди встигли перевезти гармати.
— Тиждень! Тиждень міг протриматися замок проти самого сатани, два чи навіть три тижні, якщо у ляхів тільки малі гармати!
— Тільки малі, ляхи навіть не обстрілювали замкові мури. Але поночі наші спробували втекти підземним ходом…
«Ось чому ми канонади не чули. Але підземний хід не може тягтися довго, отож вони вийшли десь неподалік від польського табору».
— Тобто вирішили, що ворог глухий та сліпий. Ні, Іване! Пороблено було, ще й як пороблено! Я такого не вмію, хоча зламати таку ворожбу — це вже легше. А ти міг би і сам здогадатися — ти ж чогось учений.
Помовчали. Кирин не знав, вірити Бояринові чи ні.
Кожна помилка окремо здавалася дуже правдоподібною, але чотири поспіль — це вже, мабуть, занадто.
— Я не випадково згадав, що ти вчасно. Поясни, будь ласка, що це за чортівня.
Богун зняв зі стіни келеп,[16] крутонув металевий кінець держака — і в його руках опинився кинджал. Повернув, знову вкрутив — тепер зброєю можна було бити назад, як малим списом.
Добре придумано.
– Ів-ване, ти з г-глузду з’їхав! Таке у хаті тримати!
«Що тут такого?»
— Дивись уважно, Драгоне!
«Куди дивитися?»
Раптом — Кирин мало не зойкнув — із середини криці, неначе через воду, стали проступати якісь значки. Ні на що не схожі.
— Я таке бачив. Навіть сам пробував, але літери…
— Ні, полковнику. Ти міг пробувати листуватися на клинках, але такого — такого, вважається, вже давно ніхто не може. Справжня річ-погибель, якщо вона й далі буде у тебе, то одного дня ти сам кинешся… на вірну смерть. Хоча чаклун буде за тисячу миль. А літери — старе секлерське[17] письмо… Є такий народ у Семиградді…
… Коли вони жили на зимівнику, то Боярин прохопився, що хлопчиськом був татарами у ясир узятий, але втік і служив у якогось семиградського пана. «Мабуть, що не брехав, коли знає секеїв».
— Ну то й що з ним робити?
— Перекувати, — вихопилось у Драгона. Само собою вихопилось, як і слова про те, що Нечай може не повернутися.
— Кажи! — Пальці Боярина вп’ялися в плече. — Кажи перше, що спало на думку!
— Перекувати все навпаки. Там, де дзьоб… (Ударна, бойова частина келепа таки справді схожа на пташиний дзьоб.) Там хай буде обух, та навпаки.
– Іване, а він має рацію. І володіти далі йому, бо якась сила залишиться, але, якщо він винайшов, що зробити, то йому і підкориться.
— До завтра зробимо…
— Ще щось знаєш? Про Москву є якісь новини?
Обличчя Богуна стало зацікавленим.
— Просто так запитав чи причина є?
– Є.
— Тоді і новини є. Цар сейм збирає — щоби почати війну. З ляхами.
— У них не сейм, а Земський Собор, — прохопився Кирин.
— Він знає, він там служив, — і, у відповідь на здивований погляд товариша, Боярин пояснив: — Тільки московити кажуть «драгуни», а не «драгони», «рейтари», а не «райтари», а в тебе кілька разів проскочило.
Драгон подумки прокляв себе — казали ж батько: «Зайві всі слова, без яких обійтися можна». Смикнув його за язик нечистий!
Богун тим часом уважно оглянув Кирина:
— Не зустрічалися?
— Під Львів разом йшли.
— А! Добре! — З московським драгуном загонщик полови[18] Богун міг зустрітися у бою — бо царські воєводи весь час намагалися зайняти нижню течію Дінця[19] та ті притоки Волги, що близько підходять до Дону, а Богун вважав, що тамтешні козаки і без бояр проживуть, — і чомусь виходило по-івановому. Одного разу — ще до появи Кирина в тих краях — сам воєвода тікав, аж коня загнав.[20]
— Але… — Боярин розмовляв неначе сам із собою, — якщо Москва справді вступить у війну, то це змінює все!
— Поки що, — відрізав Богун, — це змінило тільки одне: поляки перейшли в наступ.
І без перерви:
— Будеш шукати?
— Знайду.
Драгон зрозумів, що комусь не жити. Або ляський чаклун піде до сатани в пекло, або Боярин загине. «І ми з ним разом». Утім, іншого виходу не було — такий ворог страшніший за сто гармат.
16
17
18