З вікна вдарив постріл — Адам вистрелив з отаманового бандолета і влучив.
Драгон побачив, як здригнулося від удару кулі тіло потвори, його власний ніж уп’явся в плече, але здавалося, для песиголовця усе це — іграшки.
Козак неначе потрапив у жахливий сон: він рвався до друзів, але, здавалося, ледве рухався.
Барило зробив випад списом. Потвора його відбила.
У дверях з’явився Перший Адам з двоствольним пістолем в одній руці і короткою шаблею в другій.
Песиголовець ударив Барила в груди, лезо увійшло по самий держак.
І помер Барило.
Адам витяг руку і спокійно — неначе і не лежали на снігу мертві друзі — увігнав кулю монстру точно між очі.
І, не чекаючи, впаде чи не впаде, з розвороту встромив шаблю у черево.
З хати донісся якийсь гуркіт.
— Сті-ій! Адаме!
Той, не чуючи, чи не бажаючи чути, рибкою стрибнув у двері — і, якимось дивом, ухилився одразу від двох каменів.
Кирин був уже на ґанку. У кімнаті сухо клацнуло — другий ствол Першого дав осічку.
І, бачачи поперед себе дві пари жовтих очей, Адам рубонув шаблею — і його обдало чимось теплим.
Але збоку блимнув чекан — і помер Адам, на козацьке прізвисько Перший.
Драгон, який був уже в дверях, завив страшніше за будь-якого песиголовця і, вже не чекаючи порятунку — тієї миті козак був певен, що цих потвор навколо сила-силенна, — перехопив келеп обома руками і вдарив.
Ніякий шолом не встояв би проти такого удару.
У хаті запанувала тиша. Мертва.
Тільки було чути, як кров капає.
З лавки, на якій лежав Боярин.
Якби у хаті знайшлося хоч трохи горілки, Драгон би напився і, найпевніше, загинув.
Але нічого навіть схожого не було, і йому залишалося лише клясти себе: чому не згадав про песиголовців, хоча в Парціумі[39] здибував людей, що бачили їх. Чому не здогадався уважно обдивитися хату, заглянути в запічок — там, виявляється, був хід до справжнісінької печери, і поки один песиголовець атакував, відвертаючи на себе увагу, два інших просто залізли.
Якби не міняв кулю на вухналі — здоровий ти виріс, хлопче, а в твого батька був дурний син! Забув, що в лісі не тільки люди бувають — звірі також трапляються.
А коли сонце піднялося понад лісом, він побачив сліди.
Це було схоже на ті літери, що проступали зсередини металу.
Через звичайні сліди на снігу, сліди, які замете перша ж завірюха, проступав ланцюжок якихось іржавих плям.
Диво дивне — Драгон ці плями бачив очима, майже так само, як і будь-який навколишній предмет, але при цьому не сумнівався: ніхто інший їх бачити не може.
Кирин відніс тіла своїх друзів у сани — хай буде, що буде, але він довезе їх до церкви. Вони ляжуть в освячену землю. І служби будуть.
До саней він прив’язав усіх коней, та ще й господарську корову — ну не залишати ж на поталу вовкам! — і рушив.
Від’їхавши приблизно три чверті милі,[40] він озирнувся — і побачив над лісом, там, де був хутір, стовп диму.
Драгон присів на ґанку, що вцілів якимось дивом, хоча від хати нічого не залишилося. Утім, як від більшості хат у Вінниці.
Він остаточно переконався в тому, про що і раніше здогадувався: без слова чи знаку якогось його й близько до Богуна не підпустять.
Два тижні тому слід привів його до Красного, але не до брами, а до фортечного рову, де він перекривався іншими.
Складалося враження, що песиголовці зустрілися з кимсь у рові, але… Але їх самих хтось вистежував. «Інші кінокефали, чи що?»
Ніхто не зупинив козака, ніхто ні про що не запитував — більшість чоловіків загинула, жінки вже виплакали всі сльози і намагалися дати лад господарству.
По десять родин юрмилися у кожній уцілілій хаті.
Здається, в містечку була якась влада, принаймні, на руїнах замку стояли два вартові. Та ніхто нічим не цікавився.
Кирин продав зайвих коней та корову — продав за п’яту частину ціни, аби тільки не посіяти між удів заздрощів подарунком: чому їй подарував, а мені — ні?
Корова так і залишиться, а коней бойових міщанки перепродадуть — хоч трохи зароблять.
З тілами мертвих друзів Драгон під’їхав до вірменської церкви — єдиної, що вціліла, бо була кам’яна. Він уже знав, що жодного православного попа не залишилося серед живих — їх порубали шаблями в замку, де вони читали над Нечаєвим тілом.
Відчуття небезпеки з’явилося — і згасло. Більш того, Драгона охопила якась утома…
Це дуже нагадувало те, що він бачив сам усього кілька днів тому.
39