— На початку тридцятих років працював тут начальником міської міліції. З того часу й не був… — Каїров говорив сумно й тихо, без усякої надії, що капітан-лейтенант почує його. Але той почув. І знову вигукнув:
— Немалий строк! Позаминулої осені німець перетворив місто на руїни!
Катер повернув ліворуч. Хвиля валила його на борт. І небо покосилося, наче стара, зализана дощами огорожа.
Каїров, жовтий, з набряклими від безсоння повіками, на повні груди, наче позіхаючи, вдихнув повітря, відчув, що вага в грудях спала, сказав:
— Жаль.
— Сьогодні не сорок другий, сьогодні сорок четвертий. Другий Український фронт уже в Румунії.
— Однак Гітлер іще в Криму, — заперечив Каїров з уїдливою розсудливістю старої людини.
— Виб'ємо!
— Не сумніваюся. І все ж хочу нагадати розумне азербайджанське прислів'я: спочатку перестрибни арик, а потім кричи «ура!».
Малюк МО-ІV, прослизнувши крізь стулки воріт, опинився в бухті, де вода була спокійніша, темно-зеленого кольору, з фіолетовими маслянистими колами. Чотири підводних човни, відшвартованих біля пристані, чорніли довгими, суворими, схожими на акул тілами. Над похмурим тральщиком, що погойдувався в західній частині гавані, кружляли чайки. Вони, напевне, кричали, але гуркіт хвиль і шум мотора були сильні, іі Каїров не чув птахів і тільки підозрював, що вони обов'язково про щось кричать.
У береговій імлі, виступали обриси будинків. Деякі з них були розвалені, інші закамуфльовані: в коричневих, у зелених плямах. Лише пірамідальні тополі та кипариси, як і в колишні, довоєнні роки, високо похитували верхівками.
— Ліво кермо! — вигукнув капітан-лейтенант. — Так тримати!
Втрачаючи хід, катер плавно наближався до причалу.
По причалу, заклавши руки за спину, ходив капітан у сухопутній довгій шинелі. З містка Каїров іще не міг розгледіти його обличчя, але відзначив, що капітан — людина приземкувата й сутула.
Дбайливий боцман виніс з кубрика валізку. Каїров зняв плащ. Подякував боцманові. Боцман був зовсім сивий. Праву щоку його прорізував свіжий шрам майже від ока до кутика вуст. Коли боцман розмовляв, шрам натягувався, наче готовий луснути.
— Хай вам щастить, товаришу полковник. А коли в Поті знову надумаєте, одразу доставимо.
— Боцман правильно каже! Він службу знає! — весело зауважив капітан-лейтенант. Його смаглявому обличчю з кучерявими бакенбардами дуже пасувала морська форма. Він повторив: — Хай вам щастить.
— Бувайте, друзі! — Каїров ступив на настил причалу.
Капітан, обличчя в якого було звичайним, без будь-яких прикмет, лише погляд був надмірно холодний — він запам'ятовувався, — приклав праву руку до козирка кашкета:
— Дозвольте відрекомендуватися, товаришу полковник, слідчий особливого відділу капітан Чирков.
— Каїров. Погон перекосився.
Дивлячись на огрядного, немолодого полковника, що страждав задишкою і, здається, уїдливістю, капітан Чирков квапливо поправив погон і сказав чітко й холодно, намагаючись цим самим приховати досаду:
— Машина на набережній. Вона відвезе вас у готель.
— Спасибі, синку, — задоволено відповів Каїров.
— Начальник особливого відділу просив з'ясувати, коли він може прибути до вас для доповіді.
— Я зустрінуся з ним завтра. Нехай підготує у моє розпорядження людину.
— Ця людина я, — зі смутком зізнався капітан Чирков.
— Тим краще! Зведення Радінформбюро слухали?
— Ранкове зведення. Наші війська зайняли Сімферополь.
— Спасибі за радісну звістку, капітане… Шофера Дешина часом не розстріляли?
— Аж ніяк ні, товаришу полковник. Виконання вироку затримано за наказом штабу фронту. Дивно, такі високі інстанції зацікавилися такою рядовою подією…
— Що таке рядова подія? — Каїров ішов трохи попереду Чиркова. Йому не хотілося бентежити капітана своїм поглядом. Йому не хотілось і говорити, і рухатися. Але він розумів, так чи інакше треба дістатися до готелю, так чи інакше треба з'ясувати, що за людина його помічник: раптом доведеться від нього відмовитися?
— Те, що не виходить за рамки звичайного чепе, — відповів Чирков.
— Як відрізнити звичайне чене від незвичайного?
Чирков відповів квапливо:
— Теоретично, можливо, й важко. Та на практиці нам, хоча ми й рядові слідчі, видніше, ніж там… — Він підняв руку вгору.
Набережну й дорогу розділяли два ряди колючого дроту, натягнутого на високих необструганих стовпах. Машина стояла по той бік огорожі.