— Це, напевно, найголовніше у стосунках між людьми.
— Не найголовніше. Але якість важлива… Якось ми виберемо вільний вечір, капітане, й побалакаємо на абстрактні теми.
— Із задоволенням.
— А тепер можете займатися своїми справами. — Несподіваний перехід на «ви» наче підстібнув Чиркова.
Він клацнув закаблуками:
— Слухаюсь… Тільки ось… — Капітан Чирков простягнув Каїрову в'язку ключів: — До замка підходить оцей.
— Спасибі, капітане.
— Дозвольте йти?
— Ідіть.
Чирков чітко повернувся, ще раз клацнув закаблуками. Такій хвацькості позаздрив би і завзятий стройовик. Поли його шинелі на мить розчепірилися, наче зонт.
Каїров мимоволі посміхнувся. Потім неголосно й спокійно сказав:
— Хвилинку, капітане.
І знову повернувся Чирков — не міг же він розмовляти із старшим, стоячи до нього спиною. Але тепер Чирков повернувся, переставивши ноги, як звичайна цивільна людина.
Рука Каїрова лягла на плече капітана. Й, підкоряючись цій руці, ніби в танку, Чирков рушив крок у крок з Каїровим. Вони зупинилися біля стіни, навпроти входу. Каїров тихо промовив:
— Є одна обставина, про яку ти раніше не знав, синку. Я відкрию її… Майор Валерій Ілліч Сизов, одна тисяча дев'ятсот п'ятого року народження, уродженець міста Астрахані, помер чотирнадцятого листопада сорок третього року від ран у батумському госпіталі. Нам треба з'ясувати, чий агент працював тут чотири місяці за документами Сизова. Й за що його кинули під машину. Ясно?
— Ясно, — так же тихо відповів капітан Чирков, з обличчя якого відразу зник вираз погано прихованої образи.
— Що ти думаєш з цього приводу?
— Відразу й не відповіси… Напевне, агентура абверу.
— Німці в Криму. Висновок здається правильним… — Каїров нахмурився. — Хоча як же бути з батумським госпіталем? Батумі далеко від фронту.
— В абверу широка амплітуда дій.
Каїров не любив, коли молоді офіцери хизувалися мудрими словами, наче новими хромовими чобітьми. Він вважав, що така манера розмовляти однаковою мірою свідчить про недостатню скромність і про недостатню професійну підготовку співробітника. Зморщившись, він сказав:
— Воно-то так… Але диверсійною діяльністю займаються не тільки агенти Канаріса. Вже два роки діє «Цепелін» — орган головного управління імперської безпеки. На відміну від абверу «Цепелін» передусім цікавиться глибоким тилом.
— Вони можуть діяти спільно, — припустив Чирков.
Каїров сказав:
— За нашими даними, особливої дружби між військовою розвідкою і гестапо не спостерігається. Але… ворон ворону ока не виклює. І координувати свої дії, за логікою, ці служби можуть.
Варіант
Очевидно, можна стверджувати, що професія контррозвідника вимагає ще таланту. Очевидно, можна порівняти цей талант з водою, що дала можливість прорости зерну, кинутому на сухе поле, зоране щедро, закохано, працьовито.
Крім особистої хоробрості, контррозвідник повинен володіти ще цілою низкою людських якостей. Таких, як принциповість і спостережливість, інтуїція. Він повинен мати чудову пам'ять і велику витримку. Від уміння триматися, бути терплячим може залежати успіх усієї операції, результат праці багатьох днів і ночей. З гостротою журналіста чи художника він зобов'язаний схоплювати деталі. Й не просто схоплювати, але й уміти їх співставити й зробити висновки, здатні залякати ворога, загнати його в глухий кут. Само собою зрозуміло, що контррозвідник повинен бути різнобічно ерудованою людиною. Знання мов, літератури, мистецтва, техніки необхідні контррозвіднику, як лещата чи напилок слюсареві. Контррозвідник повинен бути тонким психологом, природженим актором, із властивим цій професії умінням приховувати свої почуття. І не тільки приховувати, але й радіти, коли хочеться плакати, захоплюватися, коли природніше виразити зневагу, в гніві залишатися стриманим і спокійним.
Але найголовніше — обов'язкове творче начало в людині, яка вирішила боротися зі шпигунами.
Каїров прожив довге і досить складне життя. Він рідко навчався чогось спеціально. Життя вчило його само. І взагалі непогано… Дуже ніжна й тонка за своєю вдачею людина, він звичайно ж затвердів за роки служби, звикся з маскою людини іронічної, хитрої, всевидющої. Він так само любив природу, годинами міг зі своєю Аршалуз розмовляти про кімнатні рослини, повчаючи її, як правильно вирощувати алое, амараліси чи бальзаміни. Але маска потрібна була йому, як диригентові фрак, як футболістові бутси. Він працював у ній. Аршалуз, його люба й мила, бурчала: