— Перелякався.
— Перелякаєшся… — сумно посміхнувся Дешин.
Каїров ніби над силу підійшов до стіни, всім своїм виглядом удаючи, що йому недобре. Помацав рукою батарею. Запитав:
— І скільки ж ти втікав?
— Дві доби.
— Вишка тобі за дезертирство.
— Не помилують, думаєш?
— За інших вирішувати важко.
— Це правильно… — Дешин затягувався часто-часто, наче його квапили.
— А той, друг майора, не приходив? — поцікавився Каїров.
— Ні. Не приходив.
— І хто він, не знаєш?
— Мені це байдужо.
— Дарма… Я ось із твоєї розповіді не збагну, коли ж ти майора задавив?
— Сам не розумію. Ось думав, думав… Якщо тільки він, коли зліз, — може, пішов за обочину по нужді. А я тут завертати в тупик став, фар не вимикаючи. Й може, зачепив його. Потім протягнув…
— Так. Незавидне в тебе становище. — Каїров одвернувся до стіни й кілька разів ударив ключем по батареї.
За хвилину в коридорі почулися поспішні кроки й хтось голосно запитав:
— Де сантехнік буде?
— У шостій!
Відчинилися двері. Задиханий виводний сказав:
— Товаришу майстер! Швидше в котельню, там трубу прорвало!
Тетяно, пам'ятаєш дні золоті…
Старий шкіпер Пантелеймон Миронович Обмоткін, уперше побачивши свою рідну внучку Тетяну, коли їй пішов шістнадцятий рочок, повчально промовив: «Красива. Занадто красива! А краса, як і випивка, добра в міру». Дід ходив по багатьох морях, обмітав кльошами набережні Марселя, Сінгапура, Шанхая… Жоден, навіть найбільший танкер у світі не вмістив би у себе стільки спиртних напоїв, скільки випив Пантелеймон Миронович за сорок років плавання. Віскі, ром, джин, горілка, коньяк… Ех, та хіба перелічиш!
— Я безліч разів зраджував своїй дружині, — говорив старий шкіпер. — Ось чому мені досить глянути на молоду дівчину — і я краще за всяку ворожку визначу, що з неї вийде.
Тетяні запам'яталася зустріч із дідом. Багато з часів юності забулося, зринуло, не залишивши в пам'яті сліду, — так скочується мала вода, що встигла тільки лизнути берег та пошелестіти галькою. Але приїзд діда вона пам'ятала ясно, наче це було вчора, а не дев'ять років тому — в тридцять п'ятому році. Там жила і бабуся. Але згодом бабуся померла. Вона потрапила під машину «швидкої допомоги». Й Тетяна вважала й досі вважає смерть бабусі безглуздою. Про діда вона багато чула. Уявляла його високим і сильним. І красивим, оскільки родичі, всі без винятку, заявляли, що Тетяна схожа на діда.
Дуже радісно було зауважити, — дід виправдав її кращі сподівання. І зріст, і постава, і дідові очі могли прикрасити будь-якого чоловіка. Ось тільки старий був дід. І обличчя ііого було зморшкувате й коричневе, наче шкіра портфеля.
Пантелеймон Миронович привіз внучці подарунки. На жаль, він не знав її зросту, повноти. Й усі сукні виявилися в грудях затісними для Тетяни, а білизна — завеликою. Та це нічого. Важливо, яка це була білизна, які запаморочливі гарнітури.
Тетяна здогадалася, що звичайно ж не внучці купував їх у Гонконгу дід. Але з якоїсь причини вони не дійшли за призначенням. Тетяна дякувала долі за це.
Весна. 1937 рік. Тетяна закінчує десятирічку. Остання чверть. Щоправда, в класному журналі навпроти прізвища Тані стоїть негарне слово «пос.»… Ну й що? «Посередньо» — теж державна оцінка. На «добре» й «відмінно» нехай негарні вчаться. Їм потрібніше…
Цвіте біла акація. Щовесни цвіте. Здається, й звикнути можна. Але так тільки здається… А ось потепліє земля, засиніє небо, наче підмальоване. Й море — барвиста клумба — напоїть пахощами повітря. Тоді дивися на гілки акації. Незабаром з'являться білі кетяги. Й до пахощів моря додасться ще один, приємний-приємний… Він вносить в душу сум'яття, будить мрії…
Кожен мріє про своє: один хоче підкорити гірську вершину, другий — написати оперу, третій — отримати гарну спеціальність…
Тетяна мріяла потрапити в ресторан «Інтурист». Вона не замислювалася про те, чи складе екзамени за десятирічку, чи пі, чи вийде заміж, чи ні, чи стане в майбутньому лікарем або пожежником. Їй було байдуже все це. Вона могла б мріяти про гарну сукню, про лаковані туфлі. Та й шовкова сукня, і модельні туфлі, вкриті чорним лаком, і навіть витончена спідня білизна з Гонконгу в неї були. Предметом її прагнень став ресторан «Інтурист».