— Не густо, — скептично зауважив Чирков.
— Її до нас прислали з Батумі. Документи, треба думати, там.
— Як же ви… Взяли людину без документів, без перевірки? — Голос у Чиркова суворий, наче чорний колір.
Однак кадровика не збентежиш. Старий він, щоб бентежитися.
— Людей, шановний товаришу, не вистачає. Всі палати переповнені. Поранені в коридорах лежать. Піднімися, глянь. Залізничний вокзал, а не госпіталь.
— Усе це не знімає питання про пильність.
— Правильно… Проте ми під начальством ходимо, — наполягає на своєму кадровик, наче човен на приколі. — Начальство наше в Батумі. Вони направили — вони мають відповідати.
— Направлення де?
— Знайдемо направлення… в іншій справі. Отже, по командированій лінії глянемо.
Дзвонить ключами кадровик, мовби корова дзвіночком. Шухлядами брязкає. А на чолі піт виступив. Од потуги чи від хвилювання.
Од потуги, мабуть. Важко, очевидно, йому нахилятися. Роки чинять опір.
— Ось, будь ласка… — переможно підходить до Чиркова, несучи перед собою папку, наче хлібину. — Все при справі…
Читає капітан. Правильно.
«Начальнику госпіталю в Перевальному…
У відповідь на Ваш лист № 2/347 повідомляємо, що направити у Ваше розпорядження лікаря-рентгенолога — 1, лікаря-терапевта — 3, лікаря-окуліста — 1 й молодшого медичного персоналу — 25 не маємо можливості. Відряджаємо у Ваше розпорядження старшу медичну сестру Погожеву С. А.
Водночас пропонуємо відрядити в наше розпорядження лікаря-невропатолога — 1, яких у вас — 2. Начальник управління медичної служби…»
— Документ законний, — сказав кадровик. — Ішов спеціальною поштою.
Чирков нервово стукав пальцями по столу.
— Паспорт ви у неї дивились? У вас же воєнна установа!
— Паспорт неодмінно дивилися. З паспортом усе гаразд.
— Ви це добре пам'ятаєте?
— Звичайно, ні.
Чирков розуміє: говорити кадровику про пильність — даремно витрачати час.
— Фотографію б мені… Цієї самої Погожевої.
— Чого нема, того нема, — розводить руками кадровик.
І ось Чирков знову в коридорі. Тільки невеселий, похмурий. Оленка з'являється з-за колони. Запитує:
— Вдало? Все гаразд?
— Порядочки у вас. Хаос у документації, — журиться Чирков.
Оленка не поділяє його смутку.
— Людям життя тут повертають, — каже вона. — Про здоров'я людини піклуються. Не до папірців. Розумієте?
— Не розумію, — зморщується Чирков, обличчя в нього ображене-ображене. — Удару від ворога треба ждати не тільки на фронті. Ворог — він підступний…
Фрази якісь стандартні виходять. Злий Чирков дуже. Злий на людей безвідповідальних.
— Фотографію б мені Погожевої, — вслух розмірковує він. — Глянути на обличчя, яка вона.
— Є фотографія! — радісно каже Оленка. — Звичайно, любительська. Та роздивитися обличчя можна.
Чиркову хочеться поцілувати Оленку. Мила, гарна вона. Фотографія — це ж зовсім інша справа. Це вже удача.
— Я зараз, — каже Оленка. Потім якусь мить вагається. — Ходімо разом.
Він тримає її за руку. Вони не йдуть, а біжать по алеї.
Пахне морем, водоростями й чистою галькою. Хвилі накочуються десь тут, поряд. Їх іще не видно за корпусом і деревами. Але вони шумлять. На серці в Чиркова від цього шуму радісно й солодко. А може, хвилі тут ні при чому? Може, причиною тому медсестра, схожа на хлопчика?
Кімната Оленки порожня. Дівчина пропонує:
— Сідайте.
— Ні-ні!
Вона відкриває тумбочку — там альбом, товстий од фотографій.
— Зараз я знайду.
Оленка спритно, як карти, перебирає фотокартки.
— Ось! Крайня ліворуч. Нас підполковник фотографував з газети. Думали, не надішле. А він два дні тому прислав…
Крайньою ліворуч була висока худорлява жінка з великими мускулястими ногами, видовженим обличчям і густими бровами, що зрослися біля перенісся.
— Спасибі, Оленко, спасибі…
Вони поряд. Вони близько. І сам того не чекаючи, Чирков цілує дівчину у вуста.
Каїров у гостях у Тетяни
— Може, в небесах і є рай, але в ньому все одно не затишніше, ніж у вашій квартирі.
Тетяна здивовано дивиться на гостя, поважного, сивого полковника, й завчено усміхається. Але Каїрову давно відома ця мила жіноча хитрість. Тим часом усмішка у Тетяни виходить ніжна, безпосередня. І, дивлячись у її чисті сірі очі, Каїров розуміє чоловіків, що закохувались у цю жінку.